| Статистика |
|---|
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|
Каталог готовых работ
Виборів до Верховної Ради України
| Введення Найбільш поширеною формою прямого народовладдя є вибори, які на відміну від інших його форм — референдумів, плебісцитів, постійно і періодично застосовуються у більшості країн світу. Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади, як державні інституції — парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування. У вітчизняній та зарубіжній науці конституційного права існує розмаїття точок зору з приводу визначення виборів. 3 дослідженнями суспільних відносин останніх років пов'язане визначення професора М.I.Корнієнка, який слушно визначає вибори як акт самоврядування народу. Професор В. В. Маклаков визначає вибори як процедуру формування державного органу або надання повноважень посадовій особі, що здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб при умові, що на кожний отриманий таким чином мандат можуть претендувати в установленому порядку два чи більше кандидати. Французький державознавець М. Прело визначав вибори як "змагання кваліфікованих юридично вольових людей задля цілі провести призначення". Є й інші визначення інституту виборів, проте найбільш повне і точне визначення виборів може скластись тільки за умов відображення ознак цього суспільного явища за суттю, змістом та формою їх здійснення. У загальному вигляді вибори можна визначити як волевиявлення народу з метою формування органів державної влади або місцевого самоврядування шляхом голосування. За умов демократичного суспільства вибори за своєю суттю — це прояв реальної волі народу, процес виявлення і здійснення такої волі. Суспільство як асоціація вільних та рівноправних людей для підтримки свого оптимального функціонування й постійного відтворення мусить певним чином самоорганізовуватись і структуруватися. Таким чином, за умов саме демократичного суспільства існує постійний і самостійний напрям у його діяльності — періодичне формування власних владних структур, які б задовольняли інтереси й прагнення кожного члена суспільства, а також раціональне існування всього суспільства загалом. Волевиявленням народу задається насамперед суспільний (або публічний) і політичний характер інституту виборів. Зміст виборів як політичного суспільно-правового інституту полягає в тому, що саме волею народу здійснюється конституювання та відтворення органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Це дає підстави характеризувати вибори як державотворчу функцію народовладдя. За формою здійснення вибори можна розглядати як специфічну, врегульовану законом діяльність уповноважених органів і громадян, спрямовану на формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Здійснення виборів з юридичної точки зору треба розглядати як процес, найважливішою стадією якого є голосування. Отже, вибори в Україні — це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування. В сучасному політичному процесі вибори мають багатоманітне соціальне призначення, яке виражається через наступні суспільні функції: по-перше, вибори є важливим інструментом реалізації народного суверенітету, легітимізації влади взагалі й конкретно того чи іншого представницького органу у межах його законодавчої компетенції; по-друге, вибори виступають водночас однією з форм здійснення права національного суверенітету (прикладом цього може бути Закон України "Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим", який передбачає як загальний, так і спеціальний порядок участі громадян кримськотатарської, болгарської, вірменської, грецької та німецької національностей у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим); по-третє, через вибори як демократичну форму обрання представників народу забезпечується стабільність, поступовість і наступність існування влади; по-четверте, через вибори як форму відносно якісного відбору або своєрідного фільтру складу представницьких органів забезпечується основа для ефективного функціонування державного механізму та органів місцевого самоврядування: саме періодичні вибори дають змогу позбутися непопулярних, хто скомпрометував себе, політиків; по-п'яте, вибори є одним із найважливіших способів формування і вираження суспільної думки. 1. Реалізація принципів виборчого права. Найважливіша подія політичного життя України 2002 р. — вибори до Верховної Ради, які мали несподівані для багатьох результати, — знов змусила політиків різної спрямованості замислитися над питаннями шляхів та засобів впливу на виборців. У ст. 71 Конституції України визначається, що вибори до органів державної влади та місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення. Принципи вільних виборів є загально визнаними у світі і відповідають міжнародним стандартам чи ознакам демократичних режимів. Проголошення цих принципів на конституційному рівні робить їх обов'язковими для всіх видів виборів, виключаючи можливість порушення будь-якого з цих принципів або усіх принципів одночасно. Поряд із цими загальними принципами в кожному із базових виборчих законів України встановлюються додаткові принципи виборчого процесу. Виборчий процес здійснюється, зокрема, на засадах: вільного і рівноправного висування кандидатів, гласності і відкритості, рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ і організацій, органів місцевого самоврядування; свободи агітації. Принципи загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні визнані універсальними принципами демократичних виборів в Україні. Принцип загальності виборчого права означає, що активне виборче право громадян, тобто право обирати, відповідно до ст. 70 Конституції України мають усі громадяни України, які на день голосування досягли 18-ти років, за винятком осіб, визнаних судом недієздатними. Здійснення виборчого права зупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі. Виборче право є універсальним для всіх видів виборів в Україні. На відміну від нього пасивне виборче право громадян, тобто право бути обраним, залежить від виду виборів. Так, відповідно до ст. 76 Конституції України та ст. З Закону "Про вибори народних депутатів України”, народним депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Не може бути обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Депутатом сільської, селищної, міської рад може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 18-ти років, постійно проживає або працює на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Принцип рівності виборчого права передбачає, що всі громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. Це означає, що всі виборці мають однакову кількість голосів і кожний має рівну з іншими вагу, тобто кожний виборець впливає на результати виборів однаково. Рівність голосів на виборах в Україні забезпечується, зокрема, утворенням виборчих округів з приблизно однаковою кількістю виборців, тобто за єданими нормами представництва окремо для кожного виду виборів, створення рівних можливостей для кандидатів під час їх реєстрації виборчими комісіями, при проведенні передвиборної агітації тощо. При цьому здійснення громадянами України права обирати і бути обраними не залежать від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови або інших ознак. Як відомо, раніше в Україні виборці завжди мали по одному голосу, незалежно від виду виборів. Відтепер становище змінилось. На виборах народних депутатів України, наприклад, кожний виборець має два голоси — по одному в одномандатному та багатомандатному загальнодержавному виборчих округах. Принцип прямого виборчого права визначає право громадян обирати кандидатів на виборах безпосередньо. Конституцією передбачаються прямі вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів. Принцип таємності голосування означає, що контроль за волевиявленням виборців не допускається. Зміст його полягає в гарантіях повної свободи волевиявлення. В рамках виборчого законодавства це досягається тим що кожний виборець голосує особисто; голосування за інших осіб не допускається. Виборчий бюлетень заповнюється голосуючим у кабіні або в кімнаті для таємного голосування. При заповненні бюлетня забороняється присутність будь-кого, крім голосуючого. Виборець, який не має можливості заповнити бюлетень особисто, може запросити в кабіну для таємного голосування іншу особу за своїм розсудом, крім членів виборчої комісії, кандидатів, які балотуються, їхніх довірених осіб, а також уповноважених осіб, представників партій, виборчих блоків партій, що беруть участь у виборах. Отже, в Україні існують принципи прямого народовладдя, які є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо якісного формування представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування. Основні принципи виборів — це засади, на основі яких здійснюються вибори і відповідно до змісту яких вибори можна вважати реальним волевиявленням народу, формою прямого народовладдя.Шляхом виборів громадяни обирають тих людей та ті політичні сили, які, на їхню думку, провадитимуть державну політику максимально ефективно. 2. Утворення виборчих комісій, округів та дільниць. Новий Закон "Про вибори народних депутатів” став важливим кроком на шляху демократизації виборів в Україні. Закон в значній мірі забезпечує рівномірне представництво усіх політичних партій у виборчих комісіях та прозорість виборчого процесу. Положення, що стосуються друку та передачі комісіям бюлетенів, прав міжнародних спостерігачів, ролі судів та доступу до ЗМІ є безперечно прогресивним кроком. Утворення виборчих комісій- це утворення державних виборчих органів, на які закон покладає керівництво всім виборчим процесом. Залежно від країни ці органи мають різні назви (комісії, бюро, президії). Серед них розрізняють: ¨територіальні, включаючи Центральні виборчі комісії; ¨окружні — комісії, що діють у виборчих округах; ¨дільничні комісії, що діють у виборчих дільницях. Створення системи виборчих комісій завжди залежить від виду виборів і адміністративно-територіального устрою держави. Спеціальними виборчими законами передбачаються системи, терміни, порядок утворення, обсяг компетенції виборчих комісій для кожного виду виборів в Україні. Відповідно до Закону "Про вибори народних депутатів України" для організації і проведення виборів народних депутатів створюється Центральна виборча комісія по виборах народних депутатів, окружні виборчі комісії, дільничні виборчі комісії. Відповідно до Закону "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів для проведення виборів депутатів і голів рад утворюються: територіальні виборчі комісії — сільські, селищні, районні, міські, районні у містах, обласні виборчі комісії по виборах депутатів та голів рад; окружні виборчі комісії — по виборах депутатів обласних. Київської і Севастопольської міських рад. Окружні виборчі комісії можуть утворюватись також по виборах депутатів районних, міських (міст обласного підпорядкування), районних у містах рад - дільничні виборчі комісії. Оновлені засади виборів в Україні, запроваджені вирішальним Законом "Про вибори народних депутатів України", серед інших стосуються юридичного статусу виборчих комісій, процесу їх формування, обсягу функцій і повноважень. Насамперед це стосується Центральної виборчої комісії правовий статус якої визначається також Законом України "Про Центральну виборчу комісію”. Комісія є постійно діючим державним органом та юридичною особою. До Центральної виборчої комісії входять 15 членів комісії, які призначаються на посади та припиняють свої повноваження Верховною Радою України за поданням Президента України. Члени Центральної виборчої комісії зі свого складу обирають голову, заступника голови та секретаря комісії. Голова, заступник голови, секретар комісії, а також не менше третини інших членів комісії повинні мати вищу юридичну освіту. Після сформування Центральної виборчої комісії її персональний склад протягом року не можна змінювати більш як на одну третину. На період виборчої кампанії до Центральної виборчої комісії для участі в її засіданнях політичні партії, виборчі блоки партій, списки яких зареєстровані для участі у виборах, можуть направляти своїх представників з правом дорадчого голосу. Окружні виборчі комісії є юридичними особами. У ході виборів народних депутатів вони утворюються за рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської І Севастопольської міських рад у передбачений законодавством термін до дня виборів у складі голови, заступника голови, секретаря і членів комісії за поданням відповідно голів цих рад або міських голів. До окружних комісій обов'язково включаються по одному представникові від політичних партій, виборчих блоків партій, списки кандидатів яких зареєстровані для участі у виборах у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за поданням статутних органів цих політичних партій, керівних органів виборчих блоків партій. Загальна кількість членів окружних комісій визначається кількістю поданих кандидатур, але не може бути меншою восьми. Голова, заступник голови та секретар окружної виборчої комісії не можуть бути членами однієї політичної партії чи виборчого блоку партій. У разі, коли відповідна рада у встановлений цим Законом строк не утворить окружну виборчу комісію, окружна виборча комісія утворюється Центральною виборчою комісією не пізніше як за 80 днів до дня виборів за поданням місцевих осередків політичних партій, які діють на території відповідного виборчого округу. Моніторинг формування окружних виборчих комісій на виборах 2002р., проведений КВУ показав, що цей процес відбувався з формальним дотриманням норм діючого виборчого законодавства, однак проходив в досить складних умовах, які характеризувалися хаосом, недотриманням окремими політичними силами норм подання представників у комісії, непрозорістю цього процесу, втручанням у нього представників державної влади та посадових осіб. При формальному дотриманні букви Закону, дуже часто порушувався його дух. Так, в багатьох випадках процес подання кандидатур до виборчих комісії у 2002р.відбувався в умовах закритості. Місцеві осередки партій відмовлялися (іноді у грубій формі) надавати спостерігачам комітет виборців України (далі КВУ) дані про осіб, котрих вони пропонують в ОВК. На думку експертів КВУ це було зумовлено тим, що окремі політичні сили до останнього моменту не могли забезпечити стовідсоткове "покриття" всіх округів регіону і вели активні переговори з представниками влади або інших партій. Були зафіксовані численні випадки, коли членами комісій ставали особи запропоновані партіям для подання органами виконавчої влади. Дуже часто, члени комісій (деякі з них займають керівні посади) не могли дати чітку відповідь спостерігачам КВУ на питання, яку партію вони представляють, хоча в ЦВК знаходяться їх заяви про згоду брати участь в роботі комісії. В основному подібна практика здійснювалася партіями, які не мають розвинених регіональних структур або відверто підтримують виконавчу владу. Хоча відомі випадки, коли подібні пропозиції робилися партіям, що декларують опозиційне ставлення до влади. КВУ також відомі факти, коли членами комісій ставали особи, які перебувають на державній службі. Хоч після роз‘яснень ЦВК вони формально складали з себе повноваження, але в дійсності продовжували займати свої робочі місця та виконувати службові обов‘язки. Іншим фактами, що викликали занепокоєння спостерігачів КВУ, були подання представників у комісії партіями, які публічно не заявляли про свій намір брати участь у майбутніх виборах, або навіть заявляли про принципову неучасть. За інформацією КВУ представникам таких партій за ведення представників в комісії пропонувалося певні матеріальні винагороди. Особливо це стосувалося партії "Громада", яка маючи пріоритетне право включення своїх членів в комісії, подала по всій Україні 186 осіб. Пізніше центральне керівництво партії "Громада” відкликало із окружних виборчих комісій велику кількість своїх представників. Як позитивний, можна відзначити той факт, що всім партіям у 2002р.була забезпечена реальна можливість включити до складу окружної виборчої комісії (далі) ОВК своїх представників. В той же час, багато нарікань викликав проведений ЦВК розподіл керівних посад в окружних комісіях, внаслідок якого непропорційно багато місць в керівництві комісій отримав блок партій "За Єдину Україну”. За даними моніторингу КВУ, окружні виборчі комісії в переважній більшості забезпечували організацію виборчого процесу на належному рівні. Досить численні порушення процедури засідань ОВК, які мали місце в перші тижні роботи комісій, на думку спостерігачів КВУ були зумовлені в основному недостатнім рівнем підготовки керівників та членів ОВК; удосконалюючи свою роботу більшість ОВК намагались виправляти ці недоліки. Таким чином, протягом основної частини виборчої кампанії більшість ОВК дотримувались встановленої законодавством процедури ведення засідань. Дільничні виборчі комісії утворюються за рішенням сільських, селищних, міських, районних у містах рад не пізніше як за 45 днів до дня виборів, а у випадках, зазначених у Законі, за 5 днів до дня виборів у складі голови, заступника голови, секретаря і членів комісії за поданням відповідно сільського, селищного, міського голови чи голови районної в місті ради або за поданнями, підписаними щодо кожної кандидатури не менше як однією п'ятою депутатського складу відповідної сільської, селищної, міської, районної у місті ради (при цьому депутат має право ставити підпис лише щодо однієї кандидатури до складу кожної виборчої дільниці) з обов'язковим включенням до складу цих комісій по одному представникові від політичних партій, виборчих блоків партій, списки яких зареєстровано для участі у виборах у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, за наявності пропозицій відповідних місцевих осередків цих партій. Загальна чисельність членів дільничних комісій визначається кількістю поданих відповідно до цих вимог кандидатур, але не може бути меншою восьми. Підприємства, установи і організації, розташовані на відповідній території, територіальні органи самоорганізації населення, а в місцях компактного проживання національних меншин — створені ними громадські організації мають право пропонувати кандидатури до складу дільничних виборчих комісій. Процес формування дільничних виборчих комісій (ДВК) на виборах у 2002р.відбувався доволі хаотично, з численними порушеннями процедури та строків їх формування. Хоча інформація про склад утворених ДВК повинна була бути оприлюднена не пізніше 26 лютого, навіть в останній тиждень перед виборами частина комісій залишалась не укомплектованими. Визначальним фактором, що вплинув на процес формування дільничних виборчих комісій (ДВК) стала слабкість структур політичних партій, які не змогли запропонувати достатню кількість своїх реальних членів для формування складу ДВК. Намагаючись знайти людей для роботи в ДВК, партії вдавались до найпримітивніших методів – давались об‘яви в газетах, проводилось рекрутування в студентських гуртожитках; проте більшість партій і кандидатів просто недбало підійшли до формування ДВК. Внаслідок цього у процесі формування ДВК вирішальну роль зіграли органи місцевої влади. Реально формування списків ДВК (як правило, більше ніж на половину) відбувалось безпосередньо виконкомами, або на базі підприємств та організацій; потім ці списки розподілялись між різними політичними партіями та штабами кандидатів, які (не маючи своїх кандидатур) подавали ці списки в ОВК. Таким чином, хоча формально дотримувалась процедура формування ДВК, дух закону порушувався. Такі факти були масовими, виключення складали лише деякі виборчі округи. Сформовані ДВК в більшості перебували під впливом місцевої влади, часто в самих комісіях прослідковувались чітко визначені центри впливу, що було пов‘язано з тим, що значна кількість членів ДВК були працівниками однієї установи, родичами, або в інший спосіб пов‘язаними особами. Тим не менше, в той самий час, непідконтрольні місцевій владі суб‘єкти виборчого процесу, як правило отримали можливість включити своїх представників до складу ДВК, хоча їх, як правило, не було серед керівництва комісій. Через неукомплектованість частини дільничних виборчих комісій, низький рівень підготовки їх членів, відверто недбале ставлення керівництва комісій до виконання своїх обов‘язків, абсолютна більшість ДВК не підготувались до організації голосування та проведення виборів на належному рівні. Переважна частина комісій була виявилась не забезпеченою необхідним для проведення виборів інвентарем (особливо це стосується кабінок для таємного голосування), на частині дільниць були відсутні списки виборців. Багато приміщень просто не відповідали елементарним вимогам для організації голосування. На виборчих дільницях, де кількість виборців не перевищує 50 чоловік, дільничні виборчі комісії утворюються у складі голови комісії, секретаря і 1—3 членів комісії. Голова, заступник голови та секретар дільничної виборчої комісії також не можуть бути членами однієї політичної партії, виборчого блоку партій. Вихід з такої ситуації запропонували члени ЦВК (Центральних виборчих комісій. Так, на думку фахівців цього органу, необхідно змінити порядок формування виборчих комісій. При створенні чотирьохрівневої системи комісій має бути такий механізм їх формування: територіальні має формувати Центральна виборча комісія за поданням суб’єктів виборчого процесу або місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування пропорційно. Така ж сама субординація у формуванні цих органів має прослідковуватися по всій вертикалі виборчих комісій. Наступним недоліком виборчого процесу, що істотно впливає на функціонування регіональних комісій, на думку експертів ОБСЄ, є недосконалий механізм формування керівництва цих комісій. Це пов’язано з непропорційним представництвом голів, заступників голів, секретарів комісій від відповідних політичних партій, виборчих блоків партій або окремих кандидатів. Таке положення порушує принцип рівних можливостей для кандидатів. Проблемна ситуація виникає через те, що діючі закони про вибори народних депутатів передбачають механізм обрання голів, заступників голів, секретарів комісій відповідними місцевими радами. Слід зазначити, ЦВК та багато окружних виборчих комісій виконували свої обов‘язки достатньо професійно. Більшість з них намагалося дотримуватись відповідних процедур та вчасно реагувати на звернення до них. ЦВК надавала всіляку допомогу у роботі міжнародних спостерігачів. Єдиним не до кінця зрозумілим моментом у її діяльності було рішення скасувати реєстрацію сотень кандидатів за звинуваченням у помилках при заповнені податкових декларацій. Виборче законодавство надає широкий спектр повноважень ЦВК у визначенні, які помилки у податковій декларації є "істотними”, а які ні, однак залишається невідомим мотивація таких рішень. Це породило упередження, що законодавство в цій частині застосовувалося вибірково. Після формування дільничні комісії не функціонували ефективно. КВУ спостерігав високий рівень некомпетентності та багато порушень відповідних процедур. Часто це було ненавмисним. Члени комісій просто не мали достатнього навчання та ресурсів для того, щоб виконувати свої обов`язки ефективно. Але, не зважаючи на це, дільничні комісії не змогли відстоювати інтереси громадськості практично на кожному кроці виборчого процесу. Одною з сфер, у якій дільничні комісії та місцеві адміністрації не забезпечили законність виборів, була підготовка списків виборців. Хоча деякі комісії взяли на себе ініціативу перевірити списки, більшість приймала списки, які не були достатньо перевірені. Траплялися численні випадки, коли у списках зустрічалися прізвища померлих, коли виборці жили у неіснуючих будинках або коли їх рахували двічі. За оцінками КВУ загальнонаціональний список виборців збільшений приблизно на 3%. Із вище викладеного можна зробити висновок, що, скоріше за все, згідно з новим виборчим законом формувати регіональні виборчі комісії будуть вищестоящі органи, це ж посилить субординацію системи органів та слугуватиме покращенню координації діяльності цих органів. Отже,зміни у обсязі компетенції виборчих комісій пов'язані насамперед з підвищенням їх правового статусу, соціальної значущості в процесі організації виборів, а також із застосуванням нової виборчої системи на виборах народних депутатів України.Основним проблемним питанням організації виборів є відсутність координації дій всієї системи виборчих комісій. Це стало наслідком окремих прорахунків законодавця, під час підготовки виборчого законодавства. Як відзначають міжнародні експерти, для подолання проблеми координації роботи виборчих комісій, слід внести деякі корективи до окремих правових інститутів. 3. Ведення передвиборчої агітації. Голосування. Виборчий процес — це врегульована законом специфічна діяльність уповноважених органів і громадян, спрямована на формування якісного і кількісного складу органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Як показала практика, для успішного проведення передвиборної кампанії недосить просто витратити великі кошти на пропаганду певних ідей. Необхідно врахувати чимало факторів — насамперед соціально-психологіч ного характеру, які б забезпечували ефективність вжитих заходів. Одна із стадій виборчого процесу передбачає ведення передвиборчої агітації. Виборче законодавство України, як і подібне законодавство інших країн, незалежно від виду виборів завершення цієї стадії пов'язує з передднем виборів. У день виборів агітація за кандидатів забороняється. Це загальне демократичне правило, що діє в усіх країнах, де проводяться вибори. Однак щодо початку цієї стадії у виборчому законодавсті більшості країн подібна єдність відсутня. Початком передвиборчої агітації може бути день оголошення дати голосування (Польща, Румунія), опублікування списку кандидатів Міністерством юстиції (Литва), конкретно визначений день до дати голосування (15 днів Туреччина, 21 день — Ізраїль). В Україні на всіх виборах початок передвиборчої агітації за кандидатів, пов'язаний з моментом реєстрації: списків кандидатів у народні депутати України від політичних партій, виборчих блоків партій Центральною виборчою комісією у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, окружними виборчими комісіями — кандидатів у народні депутати України у одномандатних виборчих округах; Центральною виборчою комісією — кандидатів у Президенти; окружними територіальними виборчими комісіями — кандидатів на місцевих виборах. Виборчим законодавством більшості країн світу закріплені подібні принципи передвиборчої агітації на виборах. Це насамперед свобода агітації, створення юридично рівних можливостей усім кандидатам на виборах, неупереджене ставлення з боку держави, її органів, посадових осіб тощо до всіх кандидатів, контроль над використанням фінансово-матеріальних засобів на виборах. Такі принципи регламентації передвиборчої агітації покладені в основу масиву всього виборчого законодавства України. Передвиборча агітація може здійснюватись у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам України. Громадяни України, політичні партії, об'єднання громадян, трудові колективи підприємств, установ і організацій мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів. Їхні політичні, ділові й особисті якості, а також платформи тих партій і виборчих блоків, які висунули кандидатів, вести агітацію за або проти кандидата на зборах, мітингах, у бесідах, у пресі. на радіо і телебаченні” Кандидати у депутати, їх довірені, а також уповноважені особи політичних партій, виборчих блоків партій проводять зустрічі з виборцями як на зборах, так і в іншій зручній для виборців формі. Передвиборча агітація фінансується за змішаним принципом: за рахунок коштів Державного бюджету України, причому кандидатам гарантується рівне забезпечення передвиборчої агітації відповідно до вимог спеціальних виборчих законів, за рахунок коштів власних виборчих фондів політичних партій, виборчих блоків партій, кандидатів на виборах. Належне проведення передвиборчої агітації забезпечується насамперед гарантіями діяльності кандидатів та інших суб'єктів виборчого процесу. Маються на увазі рівні права кандидатів на сприяння у проведенні передвиборчої агітації з боку виборчих комісій, державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування тощо; право кандидатів на безплатний проїзд, звільнення кандидатів від виробничих або службових обов'язків на час виборчої кампанії, недоторканість кандидатів, право партій, виборчих блоків партій мати уповноважених осіб, право окремих кандидатів мати довірених осіб, які представляють їхні інтереси під час виборчого процесу у взаємовідносинах громадян, органах місцевого самоврядування, виборчих комісіях, а також виборцями. Згідно законодавству, предвиборча агітація здійснюється на засадах гласності і відкритості, свободи агітації; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженності до кандидатів з боку органів державної влади органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Усі друковані матеріали предвиборчої агітації повинні містити інформацію про організацію, установу та осіб, відповідальних за їх випуск, вихідні данні установи, що здійснила друк, відомості про загальний тираж відповідного друкованного матеріалу. Забороняється розміщення цих матеріалів на будівлях, що є пам`ятками архітектури, та в місцях, де вони перешкоджа ють безпеці дорожнього руху. Участь у предвиборчій агітації забороняється органам державної влади, включаючи судові органи та органи прокуратури, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, членам виборчих комісій та особам, які не є громадянами України. Поширення анонімних агітаційних матеріалів, що дискредиту ють кандидата в Президенти України, забороняється. Перешкодження здійсненню права вести передвиборчу агітацію, а також зловживання правом на ведення такої агітації тягне за собою також відповідальність за чинним законодавством. Розглянемо передвиборчу агітацію на виборах 2002р. Заборона на ведення виборчої агітації в період до 9 лютого 2002р.не виправдала себе, в першу чергу, через правову невизначеність поняття "агітація” як такого. Практично всі партій/блоки – суб‘єкти виборчого процесу в тій чи іншій формі порушували вказану заборону. Можливість для довільного трактування законодавства в даному випадку призвела до того, що ця заборона не лише не стала перешкодою для порушень законодавства під час проведення агітації, а швидше навпаки – створила умови до вибіркового підходу до оцінки ступені законності тих чи інших дій суб‘єктів виборчого процесу. Що стосується періоду, коли виборча агітація була дозволена, то рівні умови для проведення агітації різними суб‘єктами виборчого процесу також не були забезпечені. Спостерігачі КВУ зафіксували численні факти використання адміністративних важелів впливу для сприяння в проведенні агітації одним суб‘єктам виборчого процесу, а також для створення перешкод іншим. Були зафіксовані численні випадки використання посадовими особами свого службового становища (в т.ч. з залученням державних коштів, службового транспорту, засобів зв‘язку і т.і.) для підтримки окремих суб‘єктів виборчого процесу. Агітація з боку держслужбовців носила масовий і демонстративний характер. Оскільки органи місцевої влади в більшості випадків не визначили місця для розміщення матеріалів передвиборчої агітації, як правило було важко встановити ступінь законності того чи іншого розміщення агітаційних матеріалів. Це створило передумови для довільного трактування положень закону працівниками правоохоронних органів і комунальних служб, і відповідно, – для вибіркового підходу при їх реагуванні на випадки розповсюджування агітаційних матеріалів активістами різних партій. Це стало однією із основних форм тиску на суб‘єкти виборчого процесу в процесі виборчої агітації. На початку агітаційної кампанії спостерігачі КВУ відзначали, що порівняно з попередніми виборами зменшилась кількість порушень, що стосуються недотримання вимог до виготовлення агітаційної продукції. Проте, оскільки ніхто із порушників не був покараний, ця тенденція не збереглась. Більшість суб‘єктів виборчого процесу (як партії/блоки так і кандидати) не приділяли належної уваги дотриманню вимог законодавства при виготовленні агітаційної продукції. Численними були також інші порушення, пов‘язані із проведенням виборчої агітації – наприклад агітація шляхом безкоштовного надання товарі чи послуг. Крім того, спостерігачі КВУ багато порушень, пов‘язаних з використанням ЗМІ для виборчої агітації. Вони стосувались насамперед: не оприлюднення розцінок вартості реклами в ЗМІ; безкоштовне надання рекламної площі для агітації за окремих суб‘єктів виборчого процесу в державних ЗМІ; поширення через ЗМІ неправдивої та наклепницької інформації. Як недоліки передвиборної агітація можно викласти: Перша - вплив органів місцевої влади на процес передвиборної агітації. В усіх цих областях відкрито чи приховано відбулося зрощення місцевого керівництва з фінансовими групами, які і представляли дані партії. Найбільш яскравим прикладом можна вважати ситуацію у Дніпропетровській області у 1998р., де підвищення пенсій на 10 гривень протягом 3 місяців перед виборами пропаганда пов’язала із головою Дніпропетровської обласної ради П.Лазаренком. Цей метод не новий . Природно, що після виборів виплата надбавок припинилася. Обласна організація "Громади” взагалі планувала набрати 1 млн. голосів, а набрала тоді "лише” 600 тис. і вважає це поразкою. Нечіткі формулювання закону, щодо ведення виборчої агітації та відсутність чітких санкцій щодо порушень також є значними недоліками, через які деякі учасники виборчих перегонів поводилися безкарно Незважаючи на вищевказані проблеми, більшість партій та кандидатів мали можливість проводити агітаційну кампанію. Інтенсивність цієї кампанії відрізнялася географічно: з більша кількість заходів проводилася у промислових, міських зонах та на заході країни. Сільські ж виборці мали меншу кількість інформації для усвідомленого вибору. Інформація ця зазвичай була стосувалася провладних партій та кандидатів. Кожна потужна партія та блок неодноразово порушували норми закону, що стосувалися передвиборчої агітації. Багато кандидатів в одномандатних округах здійснювали безкоштовне надання товарів та послуг виборцям, що стало основною рисою їх кампаній. Більшість партій, блоків та кандидатів почали вести кампанію задовго до 9 лютого, першого дня, коли було юридично дозволено агітацію. Також частими були порушення щодо оформлення виборчих матеріалів, яким бракувало необхідної інформації щодо джерела видання, накладу. Багато матеріалів не б
|
| Категория: Політологія | Добавил: valentina (10.05.2010)
|
| Просмотров: 411
| Рейтинг: 0.0/0 |
|