Створення Організації Об'єднаних Націй. Першим кроком до створення ООН стала союзницька декларація, підписана в Лондоні 12 червня 1941 року, у якій союзники зобов'язалися «працювати разом, з іншими вільними народами, як у війні, так і в мирі». 14 серпня 1941 року Президент Сполучених Штатів Америки Франклін Делано Рузвельт і Прем'єр-міністр Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії (далі: Сполучене Королівство) Уїнстон Черчілль підписали документ, у якому запропонували звід принципів міжнародного співробітництва на підтримання миру і безпеки. Документ, підписаний під час зустрічі «десь на морі», відомий як Атлантична хартія. 1 січня 1942 року представниками 26 союзних держав, що воювали проти країн «осі», була підписана Декларація Об'єднаних Націй, у якій вони заявили про підтримку Атлантичної хартії. У цьому документі вперше була офіційно використана назва «Об'єднані На­ції», запропонована президентом Рузвельтом. У декларації, яка була підписана в Москві ЗО жовтня 1943 року в ході спеціальної конференції (Московська конференція), уряди Радянського Союзу, Сполученого Королівства, Сполучених Штатів Америки і Китаю закликали до якнайшвидшого створення міжна­родної організації для підтримання миру і безпеки.

Доклад на тему: «Этика юриста». В соответствии с п. 27 Венской декларации и Программы действий, принятой на
Всемирной конференции по правам человека 25 июня 1993 г. в Вене "Каждая страна должна создать эффективную систему средств правовой защиты для рассмотрения жалоб, в связи с нарушением прав человека и устранением таких нарушений. Система осуществления правосудия, включая правоохранительные органы и органы прокуратуры, а также работники независимых судебных органов и адвокатуры, в полном соответствии с существующими стандартами, которые упоминаются в международных договорах по правам человека, имеет исключительное значение для всесторонней и не дискриминационной реализации прав человека и является неотъемлемым элементом процессов демократии и стойкого развития”.

Структура етичної культури юриста: 1) наявність етичних почуттів, знань, потреб; 2) перетворення етичних почуттів, знань, потреб у моральні переконання, звички морального оцінювання чужої поведінки; 3) готовність діяти, керуючись етичними знаннями і переконаннями, тобто чинити морально, по совісті. Основне етичне правило юриста — робити для клієнта все, що не заборонено законом, щоб він був спроможний зробити для себе сам, маючи для цього необхідні знання і навички, властиві юристу- фахівцю. Від рівня етичної культури юриста залежить якісне й ефективне виконання обов'язків; збереження честі, гідності, ділової репутації людини, якій надається правова допомога; престиж самого юриста і його колег, а також юридичної професії в цілому. Рівні прояву етичної культури юриста: