| Статистика |
|---|
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|
Каталог готовых работ
Держава
ІСТОРИЧНИЙ РОЗГЛЯД ДЕРЖАВИ Держава являється найбільше значимим інститутом політичної системи. Значимість його визначається максимальною концентрацією в його руках ресурсів, що дозволяють йому впливати на соціальні зміни. Держава протягом століть трактувалося завжди неоднозначно. Звичайно всі трактування виходили з двох: воно служить інтересам суспільства й особистості або виступає засобом придушення імущими класами незаможних. Перша теорія, мабуть, виходить із думки Аристотеля, що вважав державу уособленням розуму, справедливості, красоти і загального блага: "Людина, що знайшла своє завершення в державі, найкраще з утворів. Навпаки, людина, що живе поза законом і права, займає нижче місце у світі. " З XVI століття формується інша інтерпретація держави: тепер воно визначається через поняття "суверенітет" і "абсолютна влада". (Ж.Боден "Шість книг про державу"). Тепер держава уособлює правитель і він керує спільністю людей. Т.є. дана концепція частково підтримує теорію Гоббса. Далі державу розглядали як норми, відношення, ролі, процедури, інститути і т.д. Т.є. не якусь особистість, а суспільство в цілому. Так марксисти визнавали наявність держави тільки в класово розділеному суспільстві і розглядали державу як машину для придушення одного класу іншим. Цей розкол у суспільстві (на класи) відбувся в результаті поділи праці і появи приватної власності. У зв'язку з цим державу можна визначити як особливу форму організації політичної влади в суспільстві, що володіє суверенітетом і здійснює керування суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму (апарата). Виникнення держави як соціального інституту відбило процеси ускладнення громадського життя. Його поява відбила необхідність у задоволенні потреб і інтересів, котрі колишні інститути не могли задовольнити. Перевагою держави є висока спеціалізація в поділі праці між правлячими, володіння сучасною армією і поліцією, володіння великими матеріальними й іншими ресурсами для здійснення своїх рішень. ЯКІСНІ ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ Держава володіє поруч якісних ознак, що відрізняють його від недержавних політичних організацій (партій, рухів ): 1. Суверенітет. Він має внутрішній і зовнішній виміри. Це означає, що держава володіє найвищою і необмеженою владою над внутрішніми суб'єктами у межах кордонів тієї чи іншої країни (внутрішній вимір), а інші держави повинні визнавати цей принцип (зовнішній вимір). 2. Примус. Кожен громадянин зобов'язаний визнавати свою державну належність і підпорядковуватися державній владі, на території якої він живе. Бездержавність (апатри-дизм) трактується як ненормальне явище, що наголошується у Гаазькому договорі 1930 р. і Всезагальній декларації прав людини 1948 р. 3. Право на застосування сили. Держава володіє первинним, вищим, порівняно з іншими організаціями, правом застосувати силу в межах, встановлених законом. 4. Право. Держава функціонує в рамках встановленого права. Структура і функції державних органів визначаються правом. Право виступає не лише як нормативний механізм діяльності держави, а й як регулятор відносин співжиття громадян у суспільстві. 5. Апарат держави. Під апаратом держави треба розуміти сукупність управлінсько-адміністративних структур, покликаних реалізувати рішення центральних і місцевих органів влади. 6. Територія. Держава нерозривно пов'язана з певною територією, на яку поширюється її влада, а закони мають обов'язкову силу. ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ
Держава виконує ряд функцій, що розділяють на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх функцій відносяться: ● Економічна функція. Організація і регулювання економічних процесів за допомогою податкової і кредитної політики. ● Соціальна функція. задоволення потреб людей у житло, соціальних гарантіях, страхованії життя, підтримці здоров'я на відповідном рівні. ● Правова функція. Забезпечення порядку і правових норм, що регулюють суспільні відносини, охорону суспільного ладу і т.д. ● Культурно-виховна функція. Створення умов для задоволення культурних потреб населення, можливості самореалізації. ● Політична функція. Забезпечення політичної стабільності, виробітку політичного курсу, що відповідає потребам більшості населення або підтримки повноважень чільного класу. До внутрішніх функцій відносяться: ● Функція взаємовигідного співробітництва. (у всіх сферах діяльності). ● Функція оборони країни. ТИПИ ДЕРЖАВИ
Дискусійним є питання про типи держави. Вітчизняні дослідники традиційно дотримуються марксистської типо-логізації держав за суспільно-формаційною ознакою (рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична). Однак доцільніше було б типологізувати держави залежно від етнонаціональних, соціально-правових і політичних аспектів розвитку суспільства. У рамках національного розвитку суспільства, простежуючи хронологію становлення держави як витвору публічних форм організацій етнічних спільнот (союзу племен, народу, нації), можна виділити такі типи держави: держава-поліс, держава-імперія, національна держава. Держава-поліс — особлива форма політичної організації суспільства в античні часи (переважно у Стародавній Греції) і в період пізнього Середньовіччя (Венеція, Генуя, Флоренція). Основою полісної організації держави був суверенітет вільних власників-громадян, які брали участь у розв'язуванні державних питань. У полісній організації ще не розмежовувались елементи держави і громадянського суспільства. Держави-імперії існували в усі історичні епохи (хоча паралельно відбувався процес утворення національних держав), і тільки наприкінці XX ст. завершується процес їх розпаду. Імперія — це велика держава, яка об'єднує декілька підпорядкованих центральній владі держав або народів, примусово інтегрованих у єдину систему політичних, економічних, соціальних та духовних взаємозв'язків. Особливістю цього державного утворення було те, що порядок формування і функціонування державної влади та відносин з населенням були різні у метрополії і колоніях. Населення колоній значною мірою обмежувалося щодо участі у політичному житті і зазнавало різних форм національного гноблення. Процес зародження і становлення національної держави розпочався лише в епоху Нового часу, у період утворення абсолютних монархій, і триває до сьогодні. Поняття «національна держава» означає, що суб'єктом державної влади є нація як етнополітична спільнота. ДОЦІЛЬНІСТЬ ІСНУВАННЯ ДВОПАЛАТНОГО ПАРЛАМЕНТУ Важливим аспектом вибору державного правління було з'ясування доцільності існування двопалатного парламенту, процедури його формування, а також співвідношення прерогатив президента! прем'єр-міністра, вироблення механізмів противаг і стримувань. Противники двопалатного парламенту відкидали ідею доцільності двопалатного парламенту з огляду на такі обставини: 1) двопалатність ускладнить і сповільнить законодавчий процес; 2) двопалатність може призвести до регіоналізації України; 3) в Україні немає ні історичних, ні соціально-політичних підстав для узаконення бікамералізму; 4) двопалатність при такому способі формування сенату (через непрямі вибори) може усунути законодавчий орган на периферію політичного життя, зробити його знаряддям президентської політики. Прихильники двопалатного парламенту, навпаки, відстоювали цю ідею, наводячи такі аргументи: двопалатність дасть змогу вдосконалити законодавчий процес, виробити механізм розв'язання міжпартійних суперечностей у парламентській діяльності; вона представлятиме регіональні інтереси на державному рівні. До процедури формування сенату існувало декілька підходів: 1) сенат формується непрямими виборами — по три сенатори від області; 2) сенат формується прямими виборами за мажоритарним принципом; 3) сенат формується змішаним способом — половина сенаторів делегується від обласних органів влади, а половина вибирається прямими виборами. ФОРМИ ДЕРЖАВИ
Тепер безпосередньо перейдемо до поняття форми держави. Форми держави - це спосіб організації і здійснення державної влади на території даної країни. Вона включає три взаємозалежних елементи : ● Форма державного правління. Це організація верховної суверенної влади в державі . Існує дві основні форми державного правління : ● Монархія. Така форма правління, при котрої верховна влада в державі здійснюється одною особою і передається в спадщину. Розрізняють монархії абсолютного типу, при якій монарх не обмежений конституцією, і конституційні монархії, коли влада і повноваження монарха обмежуються конституцією. ● Республіка. Форма державного правління, при котрої верховна державна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний строк. Республіки можуть бути: ● Парламентські(ФРН). Парламент формує уряд, що несе перед ним відповідальність за свою діяльність. Президент є главою держави, але виконавча влада зосереджена в руках уряди на чолі з прем'єр-міністром. ● Президентські(США). Глава держави (президент) безпосередньо або з наступним твердженням у верхній палаті парламенту формує уряд, яким керує самий. Для президентської республіки характерно жорсткий поділ законодавчої і виконавчої влади. Президент, будучи главою держави одночасно очолює виконавчу владу і не несе відповідальності перед парламентом, оскільки обирається на загальних виборах. ● Парламентсько-президентські(Франція, Австрія, Ірландія). Парламент і президент у тієї або іншої пропорції поділяють свій контроль і свою відповідальність стосовно уряду. Ця форма правління сполучить у собі сильну президентську владу з ефективним контролем за урядом із боку парламенту. ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ
За формою державного устрою розрізняють: унітарну і федеративну держави. Унітарна держава централізована, у її структурі немає окремих державних утворень, а тільки адміністративно-територіальні одиниці. Найважливішою ознакою унітарної держави є те, що в ній функціонує єдина система права, структура органів влади, єдина конституція. Унітарна держава поділяється на централізовану і децентралізовану. Централізована унітарна держава характеризується досить значним одержавленням місцевого життя, підпорядкованістю органів місцевого самоврядування органам виконавчої влади на місцях (так звана адміністративна і фінансова опіка). Децентралізована унітарна держава передбачає регіональну або обласну автономію з деякими законодавчими прерогативами, власним бюджетом, чітко передбаченими законом (Італія, Японія). У ній діють три владні структури: державна адміністрація, регіональна влада і місцеве самоврядування. Федерація — це об'єднання окремих державних утворень, які мають власну конституцію, органи державної влади й управління, а також національні, соціально-економічні й територіально-історичні відмінності. Федеративними державами є США, ФРН, Швейцарія, Канада. Конфедерація — це союз суверенних держав, які, зберігаючи свою незалежність, об'єдналися для досягнення певних цілей (переважно зовнішньоекономічних, воєнних). Правовою основою утворення конфедерації є союзний договір, а не конституція. ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ
Політичний режим. Це сукупність засобів і способів здійснення політичної влади. Розрізняють два види політичного режиму : ● Демократичний. Він характеризується тим, що державна влада здійснюється з дотриманням основних прав і свобод людини; межі й об'єми влади кожного з органів визначені законом, владні органи, мають мандат, яким забезпечуються легальні можливості для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп, стверджують верховенство права в суспільстві, незалежне правосуддя. ● Авторитарний. Державна влада здійснюється обмеженим навкруги пануючих органів і осіб шляхом використання управлінського адміністративного апарата, збройних сил і всіляких примусових заснувань.
ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ
Зупинимося на проблемах державотворення в Україні. Процес державотворення передбачає глибоку розробку полі-тико-правової теорії, яка має враховувати: 1) досягнення західної цивілізації, а також досвід посткомуністичних країн у сфері вдосконалення держави і права; 2) історичні державотворчі традиції українського народу; 3) специфіку політичної ситуації. Основні концептуальні засади державотворення в Україні закладалися в конституційному процесі. Він розпочався відразу після прийняття Декларації «Про державний суверенітет України». 22 травня 1991 р. була прийнята постанова Верховної Ради «Про концепцію нової Конституції України», яку, однак, не було реалізовано. Упродовж 1991—1992 рр. до Конституції України був внесений ряд поправок і доповнень, що дало змогу частково трансформувати її у конституцію сучасної демократичної держави. Проте невдалою виявилася спроба завершити конституційний процес в липні — листопаді 1992 р., і в основному законі держави надалі суперечливо поєднувалися норми двох систем — радянської з «повновладдям рад» і демократичної — з розподілом влади. У грудні 1994 р. Президент Л. Кучма вніс до парламенту проект конституційного закону «Про державну владу і місцеве самоврядування», який після піврічних гострих дебатів був прийнятий шляхом Конституційного договору між двома гілками влади (законодавчою і виконавчою). Конституційний договір закріпив в Україні президентсько-парламентську модель державного правління, яка була узаконена чинною Конституцією. Конституційний договір вніс ряд істотних доповнень, спрямованих на зміцнення виконавчої вертикалі й обмеження прерогатив представницької радянської влади. Основні зміни щодо статусу органів влади, зафіксовані у Конституційному договорі, стосуються насамперед значного розширення прерогатив президентської влади. Президенту надаються повноваження, якими він не був наділений чинною Конституцією, а саме: формування уряду — Кабінету Міністрів, призначення, а також увільнення Прем'єр-міністра й інших членів Кабінету Міністрів; подання кандидатур для призначення Верховною Радою Голови Верховного Суду України, Голови Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України, Голови правління Національного банку України, а також суддів Верховного Суду України і Вищого арбітражного суду України; призначення за поданням Міністерства юстиції України і погодженням з Верховним Судом України та Вищим арбітражним судом України суддів загальних та арбітражних судів; призначення й увільнення (у випадку порушення Конституції і законів України) голів обласних і районних державних адміністрацій, а також позбавлення повноважень голів місцевого самоврядування; призначення всеукраїнського референдуму. Ці повноваження передбачають також, що для подолання президентського вето тепер потрібно дві третини, а не половина голосів фактичного складу Верховної Ради. Конституційний договір чіткіше визначав статус Верховної Ради як законодавчого органу на відміну від попереднього розпливчастого конституційного формулювання. Встановлена процедура парламентського вотуму недовіри урядові. Він може бути висловлений за таких обставин: у випадку незгоди Верховної Ради з програмою Кабінету Міністрів або несвоєчасного подання урядом проекту державного бюджету на парламентські слухання. Крім цього, встановлений термін (рік після прийняття парламентом урядової програми), протягом якого накладається мораторій на процедуру вотуму недовіри. Жорстка виконавча вертикаль виявляється і тоді, коли рішення органів місцевого самоврядування, а також їх голів (у випадку порушення ними Конституції і законів України) можуть бути призупинені головами адміністрацій відповідного рівня до їх вирішення в суді; коли рішення голів органів місцевого самоврядування у частині делегованих повноважень державної адміністрації можуть бути скасовані головами державних адміністрацій відповідного рівня. Крім цього, Конституційний договір закріпив статус змішаної мажоритарно-пропорційної виборчої системи. Згідно з його положеннями створено легітимну процедуру прийняття нової Конституції України, а саме: узгоджений між суб'єктами Конституційного договору конституційний проект може бути винесено на всенародний референдум. Що стосується форми державного правління, то тут серед політиків не було одностайності: одні відстоювали парламентську республіку, інші — президентську або президентсько-парламентську. Існувало декілька варіантів розробки механізму прийняття Конституції: 1) Верховна Рада приймає Конституцію кваліфікованою більшістю свого складу; 2) узгоджений між гілками влади проект виноситься на всеукраїнський референдум; 3) Конституція приймається конституційними зборами. Крім цього, існували різні погляди на механізм конституційних зборів: одні політичні сили вважали суб'єктами конституційних зборів тільки партії, інші — представників депутатських фракцій, партій, громадських організацій різного спрямування, профспілок і державної виконавчої та судової влади, треті — представників Рад усіх рівнів і суб'єктів законодавчої ініціативи. ВИСНОВКИ
1. Держава — це організація суверенної політичної влади, яка в рамках правових норм і на певній території здійснює управління суспільними процесами і гарантує безпеку особи і нації. 2. Істотними ознаками держави є: суверенітет, примус, право на застосування сили, право, апарат держави, територія. 3. Організаційна структура держави охоплює сукупність її органів і має такі елементи: представницькі (законодавчі, регіональні і муніципальні органи); виконавчо-розпорядчі, адміністративні органи, судові органи, органи прокуратури. 4. Держава виконує такі функції: законодавчу; оборони і національної безпеки; забезпечення правопорядку; захисту конституційних основ суспільства; узгодження інтересів різних соціальних груп та індивідів, розв'язання соціальних конфліктів; державно-адміністративного управління у різних сферах соціального життя; здійснення економічної, соціальної і культурної політики; захист національних інтересів та суверенітету держави у сфері міжнародних відносин. 5. За етнічно-територіальним аспектом розвитку суспільства виділяються: держава-поліс, держава-імперія, національна держава; за суспільно-правовим аспектом розвитку суспільства — поліційна, правова і соціальна держави. 6. Поняття «форма держави» розкриває організацію державної влади, структуру і функції державних органів. Форма держави включає форму державного правління, під якою розуміють порядок і структуру формування вищих органів влади, а також співвідношення їхніх повноважень і форму державного устрою (йдеться про співвідношення між владою центральних, регіональних та муніципальних органів). 7. За формою правління держава поділяється на республіку і монархію. Республіка може бути аристократичною, радянською, парламентською, президентською, президентсько-парламентською. Істотною ознакою парламентської республіки є те, що уряд формується парламентом і є відповідальним перед ним. У президентській республіці президент обирається народом, виконує одночасно функції голови держави й уряду і формує уряд за згодою вищої палати парламенту або самостійно. Президентсько-парламентська республіка передбачає подвійну підпорядкованість уряду: президентові і парламенту. Повноваження монарха у сучасних парламентських монархіях аналогічні повноваженням президента у парламентських республіках, однак між ними існують певні розбіжності: 1) президент обирається, а влада монарха є спадковою; 2) монарх — особа надпартійна, символ історичних традицій, є носієм історично-національних титулів (король, імператор, великий герцог). 8. За формою державного устрою розрізняють унітарну і федеративну держави. Найважливішою ознакою унітарної держави є те, що в ній функціонує єдина система права, єдина конституція, немає окремих державних утворень, а тільки адміністративно-територіальні одиниці. Федерація — це об'єднання окремих державних утворень, які мають власну конституцію, органи державної влади (парламент, уряд). Конфедерація — це союз суверенних держав, які об'єдналися на основі союзного договору для досягнення певних цілей у певних галузях суспільного життя. ЛІТЕРАТУРА 1. Політологія – Степан Гелей, Степан Рутар – 1999 2. З історії української політичної думки – Кухта – 1995 3. Основи політології: Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей – 1994- Львів 4. Вступ до політології – В. Горбатенко – 1996 5. Політологія – В. Д. Бабкіна – 1997
|
| Категория: Політологія | Добавил: valentina (10.05.2010)
|
| Просмотров: 1138
| Рейтинг: 0.0/0 |
|