ВСТУП

У Державній національній програмі "Освіта" (Україна XXI століття) проблема "виховання цивілізованого господаря" віднесена до пріоритетних напрямів реформування загальноосвітньої школи [6,C.14]. Тому в умовах ринкових відносин істотно змінюються принципи організації, зміст і характер господарської діяльності людини, яка її реалізує. Сьогодні, коли за Конституцією України кожен громадянин "вільно обирає працю або на яку вільно погоджується, в тому числі й на підприємницьку діяльність", проблема громадянського становлення особистості є соціально-педагогічною [8,C.11]. На необхідність її вирішення наголошували вчені-педагоги минулого. Так, К.Д.Ушинський підкреслював провідну роль "науки господарювання" й необхідність підпорядкування освіти її формуванню [19,C.35]. На його думку, виховання має невтомно дбати, щоб, з одного боку, відкрити вихованцеві можливість знайти собі корисну працю в світі, а з другого - прищепити йому невтомну жадобу праці. Виходячи з прицнипу народності виховання, вчений вважав, що праця, господарська діяльність є основою і джерелом морального, розумового і фізичного вдосконалення людини. На потребу виховання молодого покоління в дусі працьовитості наголошував О.В.Духнович у праці "Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских". Людина, вихована поза працею, за висловом О.Духновича, є тягарем для суспільства. Тому вчений радив підходити до праці як до важливого засобу фізичного й інтелектуального розвитку. Особливе місце у господарській діяльності вій відводив землеробству, яке має бути для людини "природною вправою"[7,C.46]. Окремі аспекти господарської підготовки учнів у процесі трудового виховання, що стосуються його змісту, форм та методів знайшли відображення в сучасних дослідженнях: В.Андрущенка, А.Вихруща, А.Нісімчук, В.Струманського, Б.Ступарика, Д.Тхоржевського та ін. Зміни, що відбулися в житті українського народу останнім часом, зумовили потребу розбудови національної системи освіти й виховання. В ній органічно поєднуються надбання світової педагогічної думки з досягненнями вітчизняної школи та педагогічної науки в різні періоди надзвичайно складної історії України.

Мета роботи: дослідити умови виховання любові до праці на уроках та в позаурочній діяльності.

Виходячи з даного питання ставимо завдання: 1.Проаналізувати науково-педагогічну літературу та визначити стан проблеми. 2.Визначити шляхи формування любові до праці. 3.Обгрунтовати принципи виховання любові до праці на уроках та позаурочній діяльності.

РОЗДІЛ І. СТАН ПРОБЛЕМИ В НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ. Для духовного відродження в Україні, для поліпшення підготовки до трудової діяльності молоді, її громадянського становлення на глибоко національних засадах актуальними на сьогодні є думки С.Русової: "Найдорожчий скарб у кожного народу - його молодь, й що свідоміше робиться громадянство, то з більшою увагою ставиться воно до виховання дітей"[15,C.42]. У своїх наукових працях "Єдина діяльна (трудова) школа", "Моральне виховання", "Ручна праця", "Підготовка садівниць" педагог зазначала, що в душі дитини заховано багато невимовленого змісту, який шукає собі найкращого виразу у різних видах діяльності, зокрема в праці. С.Русова пропонувала провести реформу пасивної, виключно інтелектуальної школи на "діяльну, волеву та інтелектуальну"[15,C.53]. Важлива умова діяльної школи, на її думку, - це наближення дітей до.природи для безпосередньої праці серед неї. Талановитий педагог І.Ткаченко вважав трудове виховання практичною підготовкою молодого покоління до участі в суспільному виробництві й водночас найважливішим елементом морального, інтелектуального та естетичного виховання. «Ми бачимо своє виховне завдання, - говорив він, - у тому, щоб праця увійшла в духовний світ кожного нашого вихованця і в життя колективу»[12,C.48]. Основними принципами освіти, навчання і виховання дітей та молоді С.Шацький вважав: виховання в процесі суспільно корисної праці; спілкування дітей з дорослими у трудовій діяльності; трудове виховання і навчання; зв’язок школи з життям; розвиток ініціативи, активність й самодіяльність учнів та самовіддана, творча і новаторська діяльність педагогів [21,C.144]. Значну увагу формуванню господаря-трудівника приділяв у своїй практичній діяльності А.С.Макаренко. Розробляючи теоретичні і практичні основи трудового виховання, він вказував, що любов до праці, вміння працювати не даються людині від природи, не передаються по спадковості, а виховуються в дитячі та юнацькі роки. У "Книзі для батьків" розкрито особливу роль виховання у дітей з раннього віку любові і поваги до людей-трудівників, дбайливого ставлення до суспільної власності. Педагог вважав, що головна мета вихователя - навчити дітей творчій праці, яка можлива лише тоді, коли людина ставиться до роботи з любов’ю, свідомо бачить в ній радість, розуміє її користь і необхідність, коли праця стає для неї головною формою прояву особистості і таланту [11,C.123]. Вчений-педагог В.О.Сухомлинський грунтовно розробив питання трудового виховання, формування особистості в процесі господарської діяльності у Павлиській середній школі. Він вважав, що праця, мотиви якої не пов’язані з усвідомленням її суспільної та особистої значущості духовного сенсу, знищує в людині людське, спустошує, спонукає до холодного розрахунку, провокує до підлих намірів і вчинків. У поняття "господарська (трудова) культура" вчений вкладає розуміння того, що це не тільки досконалість практичних умінь і навичок, майстерність, але й роль, місце трудової діяльності в духовному житті людини, громадська цілеспрямованість, коли людина не може жити без праці в ім’я спільного блага, коли праця наповнює її життя високим натхненням. В.О.Сухомлинський підкреслював необхідність розвитку творчості дітей: "Ми прагнемо максимально посилити творчий елемент у праці найменших школярів. Створено кілька робочих кімнат, в яких вони займаються конструюванням, моделюванням, ліплять, вишивають. Кожне трудове завдання розраховане на виявлення ініціативи, творчості"[17,C.268]. Вся система трудової діяльності у Павлиській СШ грунтувалась на важливих принципах і вимогах. Це: - єдність трудової, господарської культури і загального розвитку - морального, розумового, естетичного, фізичного; - висока моральна сутність праці, її суспільно корисна спрямованість; - різноманітність видів праці; - постійність, безперервність праці; - єдність праці і багатогранного духовного життя; - розуміння і відчування залежності життєвих благ і культурних цінностей від її особистої участі в загальній праці. По суті, В.Сухомлинський вбачав мету й наслідок своєї педагогічної діяльності у формуванні творчої особистості школяра. Він визначав цю творчість як "бачення людиною свого внутрішнього світу, передусім свого розуму, свого напруження інтелектуальних сил, свого розуміння і творення краси внаслідок своєї праці, своїх зусиль"[17,C.270]. Академік М.Г. Стельмахович радив будувати господарсько-трудове виховання із споконвічної загальнонародної оцінки праці як першооснови життя й моральної гідності людини. Процес формування господаря має починатись з активного залучення дітей і молоді з раннього віку, "з того часу, як дитина вже сама бере ложку в руки", бо "праця людину годує, а лінь марнує"[16,C.34]. За визначенням М.Стельмаховича у програму господарсько-трудового виховання повинні входити: формування у дітей ощадливості і бережливості у ставленні до природи, до продуктів праці, зокрема через проповідування культу землі і хліба, особливого значення хліборобської професії; відродження народних ремесел і промислів їіа Україні; плекання професійних династій, місцевих і регіональних трудових традицій; актуалізація честі праці, професійної майстерності, українських національних звичаїв шанування трудівника; участь у розгортанні приватної ініціативи й підприємливості. Таким чином, виховання любові до праці можливо домогтися за умови ефективного використання педагогічної спадщини вітчизняних вчених, зарубіжного досвіду, оновлення змісту трудової діяльності засобами українського народознавства, реалізації принципів цілеспрямованості та системності, налагодження педагогічної спадщини вчителів з батьками у вирішенні означеної проблеми.

 РОЗДІЛ ІІ. ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ЛЮБОВІ ДО ПРАЦІ Трудове виховання підростаючого покоління - складний, багатогранний процес, невід'ємна частина морального виховання, його основні закономірності є спільними з принципами формування всебічно розвиненої особистості. Маючи свої конкретні особливості, воно передбачає застосування специфічних методів і прийомів і тісно пов'язане з виробленням позитивного ставлення до предметної діяльності, яка вимагає певних розумових та емоційних зусиль. Дитина повинна навчитися переборювати труднощі в праці, а це не так легко. Щоб виховати у неї повагу і любов до праці, необхідне протягом тривалого часу вправляння в трудовій діяльності, оскільки потреба в ній виступає результатом, а не початковою стадією трудового розвитку. Тільки в процесі подолання труднощів, набуття умінь користуватися знаряддями праці дитина починає відчувати задоволення від виконаної роботи. М.Д.Ярмаченко підкреслює, що відповідні психологічні зусилля у школяра з'являються і формуються тільки тоді, коли він виступає активним учасником постановки мети праці, її планування, а не лише її виконавцем [13,C.267]. Як відзначав відомий психолог О. М. Леонтьєв, «для того, щоб викликати інтерес, потрібно не вказувати мету, а потрібно, навпаки, створити мотив, а потім відкрити можливість знаходження мети в тому чи іншому предметному змісті» [9,C.297]. Після того, як робота змістовно й організаційно спланована, варто одразу ж націлювати школярів на її виконання. І.Д.Бех наголошує, що діти не здатні надовго відкладати свої трудові плани, і ця особливість виявляється тим яскравіше, чим молодший учень [1,С.24]. Вона виступає конкретною формою більш загальної психологічної тенденції, суть якої полягає в швидкому перетворенні енергії думки в енергію практичної дії. Розумові зусилля, що супроводжують процес планування, перетворюються за такої умови в зусилля фізичні, без яких неможливо досягти практичного результату. Самоорганізація праці виступає одним з конкретних виявів її інтелектуалізації. Інтелектуальний компонент кожного виду діяльності - необхідна умова формування в школярів інтересу до неї. Тільки та праця виховує, яка вимагає єдності думки і практичної дії. А. С. Макаренко вважав, що дитина повинна завжди виконувати організаційне трудове завдання. «Краще буде, якщо ви на довгий час доручите дитині підтримувати чистоту в певній кімнаті, а як вона це робитиме - надайте можливість розв'язувати й відповідати за розв'язання їй самій. У першому випадку ви поставили перед дитиною тільки фізичне завдання, у другому... організаційне; останнє значно корисніше. Отже, чим складніше і самостійніше буде трудове завдання, тим краще воно буде з педагогічного поглзду» [10,C.305]. Високу мотивацію діяльності учнів забезпечують проблемні задачі. Тому, перш ніж навчати дітей прийомів роботи з рубанком, долотом тощо, варто дати їм змогу самостійно випробувати ці інструменти в дії. На початковому етапі включення дітей у трудову діяльність позитивне ставлення до праці може бути викликане почуттям задоволення, радості від виконаного завдання. Важливим джерелом емоційних переживань виступає також позитивний приклад дорослого. Тут простежується така послідовність: спочатку дитина радіє речі, потім дорослому учаснику трудового процесу, далі своїй власній трудовій діяльності і, нарешті, вона радіє за себе, за те, що вміє працювати. Ставлення кожної людини до праці визначають певні мотиви. Основний з них - почуття обов'язку перед суспільством. Але труд - це водночас і необхідність: людина повинна працювати заради життєвих благ. Тут важливо, у якій залежності перебувають названі мотиви. «В умовах соціалістичних відносин,-- писав О. М. Леонтьєв,- смисл праці породжується для працівника суспільними мотивами; що ж стосується матеріальної винагороди, то цей мотив, звичайно, теж виступає для нього, але лише у функції стимулювання, хоч він і збуджує, «динамізує» діяльність, проте в нього відсутня головна функція - функція смислотворення» [9,C.202]. Конкретна система мотивів трудової діяльності у школярів формується поступово. Спочатку діти усвідомлюють необхідність праці для дорослих, які ставлять певні завдання, потім до цього мотиву приєднуються інтерес до роботи, відчуття задоволеності від неї. Звичайно, наголошував В.О.Сухомлинський, не можна чекати, що з перших кроків трудової діяльності праця буде привабливою для дитини і вона зразу полюбить її. Навпаки, дійсна любов до праці виховується завдяки усвідомленню дитиною творчої ролі своїх зусиль, усвідомленню суспільної значущості праці [17,C.16]. Відношення між мотивами не постійне. Мотив-стимул і смислотворний мотив можуть взаємно перетворюватися. Такий перехід - справа складна і тривала, яка вимагає врахування вікових психологічних особливостей дітей та їх міжособистісних стосунків. Для підлітків велике значення має участь у трудовій діяльності самого вчителя. Праця дорослого і його ставлення до неї предмет омислення і стимулу для учнів під час виконання завдання. Вимоги дорослих до дитячої праці та її результатів мають бути диференційованими: чим вищі трудові навички школярів, тим вищі і вимоги. Поки діти, ще не володіють необхідними практичними вміннями, слід підбадьорювати їх, пам'ятаючи, що емоційний порив зникає в міру наростання втоми. За такого стану увага школярів переключається на інші об'єкти. Як наслідок - школярі з великою старанністю і відповідальністю виконують свої завдання, вдосконалюють уміння. Таким чином, трудове виховання поєднує передавання нагромадженого попереднім поколінням життєвого досвіду із засвоєнням його молоддю. Визначивши завдання, зміст трудового виховання та способи й засоби їх упровадження проектно-цільовим методом, утілення в життя системного принципу організації всієї виховної роботи в школі. Цінність праці школяр усвідомлює тоді, коли починає сприймати її як один з аспектів своєї життєдіяльності, поєднує з певним емоційним станом.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ ЛЮБОВІ ДО ПРАЦІ В ШКОЛІ ТА ПОЗАУРОЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ Стимулювання успіхів у трудовій діяльності, похвала, допомагає дорослим підтримувати емоційний тонус у дитячому колективі, сприяє виникненню у школярів почуття відповідальності за доручену справу. На початковому етапі праці таке почуття є своєрідною реакцією учня на вимоги педагога чи товаришів включитися в певну діяльність і добре працювати. І тільки згодом відповідальність пов'язується з усвідомленням важливості виконуваної роботи. На цьому рівні розвитку відповідальності школяр добровільно починає брати на себе трудові обов'язки, виконувати конкретні завдання. Відповідальність за роботу, яку дитина вважає необхідною для себе, вища від тієї, результат якої не може бути використаний нею безпосередньо. Н.П.Волкова підкреслює, що плануючи трудову діяльність школярів, необхідно враховувати її близьку і далеку мету. Чим ближча мета, тим успішніше може бути виконана робота, якою б складною вона не була. Якщо ж мета праці далека, як, наприклад, під час виконання сільськогосподарських робіт, варто розбити трудовий процес на певні відрізки (проміжні цілі) і домагатися від учнів досягнення кожної окремої мети як близької [3,C.146]. Різноманітність виступає суттєвим фактором формування у дітей інтересу до трудової діяльності та вияву нахилів до певних її видів. Урізноманітнюючи працю школярів, необхідно дотримуватися міри і не допускати, по можливості, таких ситуацій, коли діти беруться за одну справу і, не закінчивши її, пробують себе в іншій, а в результаті - не можуть визначитися. Та, зрештою, велика різноманітність праці втомлює їх. Необхідність змінювати її види перебуває в прямій залежності від того, наскільки цікава чи нецікава дана робота: цікаву можна виконувати довше, нецікаву слід урізноманітнювати частіше [4,C.23]. Розподіл роботи на цікаву і нецікаву доцільно здійснювати за об'єктом, засобами та умовами праці. Цікава: об'єкт потребує удосконалення чи конструювання, засоби праці складні (до того ж їх декілька), а умови можуть бути різноманітними або ж змінюватися; нецікава: об'єкт не змінюється, засоби праці прості, умови її одноманітні, постійні. Технічне оснащення трудової діяльності виступає каталізатором у вихованні в школярів інтересу до продуктивної праці. Проте такий інтерес ще далеко не забезпечує свідомого розуміння необхідності праці, її суспільного значення і внутрішньої готовності трудитися. Д.Тхоржевський наголошує, що вчителі мають пам'ятати: від того, в якому стані будуть знаряддя праці учня, залежать його настрій, готовність трудитися [18,C.129]. Ефективним є прийом, коли учня, що відмінно справився з дорученням, товариші просять виконувати його і далі. Прохання в цьому разі виступає формою визнання колективом трудових успіхів окремого, учня, виявом гордості за те, що він добре зарекомендував себе. В такій атмосфері в інших дітей виникає бажання показати, що воїш також можуть працювати добре Успіху в трудовому вихованні підростаючого покоління можна досягти за умови правильного поєднання вимог й особистої ініціативи школярів, причому питома вага вимог повинна бути меншою. Це допоможе сформувати в учнів самовимогу. До окремих учнів доцільно застосувати колективні вимоги, скажімо, з приводу поганої роботи, низької якості виконання завдання, а то й відмови працювати. В.М.Галузинський та М.Б.Євтух наголошують, що робота з удосконалення системи трудового виховання й політехнічного навчання в середній школі ґрунтувалася на таких основних принципах [5,С.153]: 1.Єдність трудового виховання та інтелектуального, естетичного й фізичного розвитку. 2.Розкриття, виявлення, розвиток особистості в праці. 3.Висока моральність праці, її суспільно корисна спрямованість і значущість. 4.Поступове планомірне включення в продуктивну працю відповідно до вікової традиції і теоретичної підготовленості. 5.Багатогранність видів праці й постійність. 6.Творчий характер праці. 7.Посильність трудової діяльності. 8.Наукова організація праці. М.Пшеничний вважає, що трудове виховання старшокласників необхідно здійснювати з трьох напрямів [14,C.65]: 1.Трудове виховання на уроках з основ природничих наук і виробничого навчання. 2.Трудове виховання в процесі продуктивної праці в сільськогосподарському виробництві (на базі учнівської виробничої бригади). 3.Трудове виховання під час позакласної роботи, зокрема учнівських наукових товариств «Знання та праця» і «Юний дослідник». У системі трудового виховання І. Ткаченка велику роль відігравали позакласна робота й питання профорієнтації. Практично цей процес здійснювався в такій послідовності [12,C.50]: 1.Учень самостійно (або за порадою вчителя) вибирає якусь модель для власної роботи. 2.Секція технічної документації допомагає школяреві зробити технічне креслення моделі. 3.Секція матеріалознавства допомагає учневі добрати матеріали, необхідні для виготовлення моделі. 4. Секція наукової консультації дає учневі консультації на всіх етапах його роботи з конструювання моделі. 5. Секція організації праці разом з учнем складає графік роботи, допомагає в організації робочого місця тощо. У процесі роботи із створення моделі в учнів виробляються трудові навички. Як свідчить досвід учнівського наукового товариства « Знання та праця», вся робота із конструювання моделей чи приладів має проводитися диференційовано з урахуванням рівня науково-технічної підготовки учнів. Завдання формулювалися за принципом поступового ускладнення, а саме: Перший етап: конструювання під час виготовлення приладу: 1)за малюнком; 2) за кресленням; 3) за ескізом. Другий етап: технічна творчість у процесі виготовлення приладу: 1) за принциповою схемою разом з усним інструктажем; 2)відповідно до зразка, але з певним удосконаленням. Творчий звіт членів учнівського наукового товариства проводився у вигляді шкільної виставки технічної творчості учнів. У системі трудового виховання М.М.Фіцула наголошує, що залучення учнів 1-10-х класів до дослідництва на шкільній навчально-дослідній ділянці, на навчально-дослідному полі учнівської бригади. Oрганізації учнівське наукове товариство «Юний дослідник», яке об'єднувало гуртки юних натуралістів (4-8 кл.), юних тваринників (7-8 кл.), юних квітникарів (1-8 кл.), юних агрохіміків (9-10 кл.), юних мічурінців (9-10 кл)[20,C.265]. Важливо прищепити дітям любов до землі, до праці, навчити їх застосовувати на практиці нові знання, отримані на заняттях. Основними умовами, що забезпечують проведення дослідницької роботи на високому науково-педагогічному рівні, на погляд О.Величканич, є такі: [2,С.45] 1. Необхідність старанно продумати тематику дослідів з урахуванням її посильності для учнів і потреб господарства. Це не повинна бути важка рутинна праця, яка, крім втоми, нічого не викликає у дітей. Сформувати у них інтерес до пізнання, що грунтується на новому, цікавому, ефективному матеріалі. Господарська цінність досліду доводиться до свідомості кожного юнната. Знаючи перспективність досліду, діти виявляють більшу зацікавленість до його проведення і старанно виконують необхідні в ході досліду роботи. Зацікавленість до досліду ще більше підвищується, якщо він проводиться за завданням ученого або науково-дослідного господарства. 2.Кожен дослід старанно планується і підготовка до нього проводиться завчасно, за активної участі дітей. У такому разі вони не будуть пасивними виконавцями роботи. 3. Участь юннатів навіть у нескладних наукових дослідженнях сприяє розширенню їхнього світогляду, вчить використовувати на практиці теоретичні знання, викликає потребу в активному здобутті нових знань. Самостійність, активність, вміння аналізувати літературні й дослідні дані розвиваються тільки тоді, коли учні разом з керівником гуртка в процесі навчання й праці самі беруть участь в отриманні нових даних, у розв'язанні невирішених питань. 4. Кожен дослід закладається з додержанням вимог методики, всі агротехнічні заходи на дослідній ділянці проводяться своєчасно й на високому агротехнічному рівні. 5. Організовується своєчасне й старанне проведення фенологічних і метеорологічних спостережень. Без цього не може бути зроблений правильний аналіз результатів досліду. Ця робота розвиває в юннатів уміння спостерігати й порівнювати, допомагає встановити взаємозв'язок, взаємозалежність явищ, поглиблює знання про біологічні особливості рослин, знайомить із сучасними методами досліджень, виховує вміння творчо вирішувати практичні завдання сільськогосподарського виробництва. 6. Згідно з вимогами методики експерименту проводяться збір і облік врожаю з дослідних і контрольних ділянок, старанно аналізуються результати досліду і підбиваються підсумки. 7. Пропаганда серед усіх учнів результатів дослідів. Це викликає зацікавленість до дослідів. Ефективними методичним заходом є виставка, на якій результати аграрних досліджень дітей побачать їхні батьки, а це також важливо з виховної точки зору та психологічного впливу на свідомість підростаючого покоління і дорослих. Це перша сходинка до дослідництва. На виставці експонуються як свіжі натуральні продукти, так і окремі сорти консервованих овочів і фруктів, сухофрукти, муляжі, гербарії. 8. Широке використання матеріалів дослідницької роботи на уроках біології підвищує в учнів інтерес до знань, сприяє поглибленню цих знань, здійсненню зв'язків праці з вивченням основ наук. До роботи на навчально-дослідній ділянці залучаються юннати з гуртків «Овочівники» та «Юні натуралісти», що працюють на базі обласного еколого-натуралістичного центру. Таким чином, система трудового виховання і профорієнтації в школі та позакласній діяльності має великі виховні можливості, якщо на практиці здійснюється гармонійне поєднання таких сторін виховного процесу, як науково-освітня (глибокі і міцні знання, без яких неможливий кваліфікований спеціаліст), науково-технічна (застосування на практиці знань, умінь і навичок в одному із видів технічної творчості і сільськогосподарського дослідництва), соціальна (трудові і моральні відносини у колективі), соціально-психологічні (ставлення особистості до праці), техніко-економічна. Отже, аналіз науково-педагогічної надає нам можливість обгрунтовати основні принципи виховання любові до праці на уроках та в позаурочній діяльності: - плануючи трудову діяльність школярів, необхідно враховувати її близьку і далеку мету; - підтримувати емоційний тонус; - необхідність змінювати види діяльності учнів; - контролювати технічне оснащення трудової діяльності; - необхідність старанно продумати тематику дослідів з урахуванням її посильності для учнів і потреб господарства; - старанно аналізувати результати досліду і підбивати підсумки; - систематично проводити пропаганду серед усіх учнів результатів діяльності.

ВИСНОВКИ

В контрольній роботі ми дослідили: 1. В першому розділі ми проаналізували в педагогічній спадщині стан проблеми виховання любові до праці. Отже, виховання любові до праці можливо домогтися за умови ефективного використання педагогічної спадщини вітчизняних вчених, зарубіжного досвіду, оновлення змісту трудової діяльності засобами українського народознавства, реалізації принципів цілеспрямованості та системності, налагодження педагогічної діяльності вчителів з батьками у вирішенні проблеми. 2. В другому розділ ми визначили основні шляхи виховання любові до праці. Таким чином, трудове виховання поєднує передавання нагромадженого попереднім поколінням життєвого досвіду із засвоєнням його молоддю. Визначивши завдання, зміст трудового виховання та способи й засоби їх упровадження проектно-цільовим методом, утілення в життя системного принципу організації всієї виховної роботи в школі. Цінність праці школяр усвідомлює тоді, коли починає сприймати її як один з аспектів своєї життєдіяльності, поєднує з певним емоційним станом. 3. В третьому розділі ми обгрунтовали педагогічні умови виховання любові до праці. Таким чином, система трудового виховання і профорієнтації в школі та позакласній діяльності має великі виховні можливості, якщо на практиці здійснюється гармонійне поєднання таких сторін виховного процесу, як науково-освітня (глибокі і міцні знання, без яких неможливий кваліфікований спеціаліст), науково-технічна (застосування на практиці знань, умінь і навичок в одному із видів технічної творчості і сільськогосподарського дослідництва), соціальна (трудові і моральні відносини у колективі), соціально-психологічні (ставлення особистості до праці), техніко-економічна. Отже, аналіз науково-педагогічної надає нам можливість обгрунтовати основні принципи виховання любові до праці на уроках та в позаурочній діяльності: - плануючи трудову діяльність школярів, необхідно враховувати її близьку і далеку мету; - підтримувати емоційний тонус; - необхідність змінювати види діяльності учнів; - контролювати технічне оснащення трудової діяльності; - необхідність старанно продумати тематику дослідів з урахуванням її посильності для учнів і потреб господарства; - старанно аналізувати результати досліду і підбивати підсумки; - систематично проводити пропаганду серед усіх учнів результатів діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Бех І.Д. Деякі психологічні аспекти трудового виховання школярів //Радянська школа. – 1982. - №2. – С.23-27. 2. Величканич О. Виховуємо любов до праці //Рідна школа. – 2000. - №6.– С.44-46. 3. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. – К.: Академія, 2001. – 576 с. 4. Трофанова М.П., Волошина А. Розвиток педагогічної думки про господарсько-трудову підготовку учнівської молоді //Викладання і виховання в початкових класах національної школи: Навч.посіб. /Загал.ред. О.О.Любар і Д.Т.Федоренко. – Кривий Ріг: ПП Видавничий дім, 1999. – C.22-25. 5. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. - К.: Вища школа, 1995. – 452 с. 6. Державна національна програма "Освіта” ("Україна ХХІ століття”). – К.: Райдуга, 1994. – 71с. 7. Духнович О.В. Народная педагогия в пользу училищ и учителей сельских //Рідна школа. – 1988. - №4. – С.45-58. 8. Конституція України: Закон України «Про внесення змін до Конституції України» №2222 – IV від 8.12.2004 р. – Харків: Фоліо, 2005. – 48с. 9. Леонтьев А.М. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Просвещение, 1975. – 467 с. 10. Макаренко А.С. О воспитании. – М.: Просвещение, 1983. – 476 с. 11. Макаренко A.С. Книга для батьків. – К.: Радянська школа, 1972. – 562 с. 12. Максимчук О. Система трудового виховання в педагогічній спадщині І.Г.Ткаченка //Шлях освіти. – 2002. - №1. – С.48-51. 13. Педагогіка: Підручник /За ред. М.Д. Ярмаченка. - К.: Вища школа, 1986. – 544 с. 14. Пшеничний М. Особливості організаційних форм трудового навчання старшокласників у вітчизняній школі другої половини ХХ ст. //Рідна школа. - 2007. - №7-8. – С.64-67. 15. Русова С. Виб. тв.: В 2-х кн. – К.: Либідь, 1998. - Кн. 1. – 356 с. 16. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка: Навчальний посібник. – К.: ІзіМН, 1997. – 232 с. 17. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5 т. – К.: Педагогіка, 1985. – Т.5. – 567 с. 18. Тхоржевский Д. Методика трудового обучения. - М.: Просвещение, 1981. - 268 с. 19. Ушинський К.Д. Вибрані твори: В 2-х т. – К.: Педагогіка, 1989. - Т.1. – 467 с. 20. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Академія, 2001. – 528 с. 21. Шацкий С. Педагогическая проза. – М.: Педагогика, 1989. – 574 с.