ВСТУП

Актуальність. На сучасному етапі демократичного державотворення велика увага приділяється розвитку та вихованню вільної, незалежної людини, яка б володіла загальнолюдськими цінностями, була здатною до самостійного вибору життєвого шляху, важливе завдання сьогодення. Вчителі покликані першими виконувати соціальне замовлення суспільства, створивши умови для цілісного розвитку дитини, становлення її як особистості, формування творчої індивідуальності, розвиненої на рівні сучасних вимог, про що зазначається в основних державних документах з сучасного виховання та освіти: Державній національній програмі "Освіта. Україна XXI ст."[4], Концепції національного виховання в Україні [6,с.36]. Проблема якості освіти стала наріжним каменем у реформуванні національних освітніх систем, що розпочалося наприкінці XX ст. і відбувається нині в багатьох країнах світу. Саме якісні показники розвитку освіти, на думку експертів, визначають ефективність суспільного поступу держав в умовах глобалізації світу та підвищення їхньої конкурентної боротьби за якість життя своїх громадян [7,с.11]. Отже, сьогодні освіта починає займати провідне місце в стратегії державної політики щодо суспільного розвитку багатьох країн світу й України зокрема. Жодна наука не може розвиватися без постійного дослідження свого предмета. Уся історія педагогіки є історією пошуку нових форм, шляхів і способів удосконалення процесу виховання й формування особистості. Сучасне науково-педагогічне дослідження використовує такі способи і прийоми, за допомогою яких навчання, виховання, формування, розвиток особистості вивчаються з різних сторін. К.Д.Ушинський наголошував: «Якщо педагогіка хоче виховати людину у всіх відношеннях, то вона, передусім, повинна пізнати її також у всіх відношеннях»[16,с.125]. Питанням якості загальної середньої освіти сьогодні приділяється значна увага. Теорію методики проведення педагогічного дослідження учнів розробляли такі відомі науковці, як Я.Бродський, І.Булах, Б.Гершунський, А.Ізотова, К.Корсак, Т.Лукіна, Н.Пастушенко, І.Підласий, С.Шишов та ін. Таким чином, вивчення вищезазначених аспектів досліджуваної проблеми, важливість її теоретичної розробки, актуальні соціальні запити та їх реалізація в умовах практики освіти, потреби розвитку самої дитини зумовили вибір теми нашої роботи.

Мета роботи: дослідити значення соціологічного методу дослідження в освіті.

Виходячи з даного питання ставимо завдання: 1.Визначити методи дослідження в освіті. 2.Розглянути характеристику соціального дослідження. 3.Дослідити значення соціального дослідження в освіті.

РОЗДІЛ І. КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Методи науково-педагогічного дослідження - сукупність способів і прийомів, спрямованих на розв'язання науково-практичних прблем, а також вивчення і пізнання об'єктивних закономірностей виховання, навчання, розвитку особистості, підкреслює Н.В.Якса [18,с.86]. До основних методів науково-педагогічного дослідження належать: метод спостереження, бесіди, інтерв'ю, аналізрезультатів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, соціометричний метод, тестування, анкетування, рангування, моделювання, експеримент та ін [3,c.206]. Монографічним є дослідження, спрямоване на вивчення певного соціального явища або процесу на одному об'єкті, який виступає представником цілого класу подібних об'єктів. При вибірковому дослідженні описується лише репрезентативна група. Теоретичні дослідження спрямовані на глибоке узагальнення зібраного фактичного матеріалу та отримання на цій основі нового знання про об'єкт пізнання. Емпіричні дослідження спрямовані на розв'язання конкретної соціальної проблеми. Розвідувальне (або пілотажне, зондажне) дослідження - найпростіший вид соціологічного аналізу, який дозволяє розв'язувати обмежені завдання. По суті йде випробування інструментарію, тобто методичних документів: анкети, бланк-інтерв'ю, опитувального листа, карток спостереження, карток вивчення документів та ін. Розвідувальне дослідження, як правило, випереджає глибоке вивчення проблеми. В ході його уточнюються мета, гіпотези завдання, питання, їх формулювання. Проводити таке дослідження особливо важливо у тих випадках, коли проблема вивчена недостатньо або ж взагалі постає вперше. Оскільки методів науково-педагогічного дослідження в сучасній педагогіці досить багато, їх поділяють на такі групи: емпіричні, методи педагогічної діагностики, математичні (статистичні) [17,c.34]. Під час вивчення особистості учнів як суб'єктів педагогічного процесу потрібно керуватися відповідними принципами, підкреслює Н.П.Волкова [1,с.124]. Принципи використання методів науково-педагогічного дослідження: —принцип цілісного вивчення школяра передбачає прагнення зрозуміти своєрідність кожного вихованця як цілісності, визначивши його специфічні риси, проникати в його внутрішній світ, розуміти його психологічний стан, особливості зовнішньої поведінки й умов діяльності в певний момент життя; —принцип постійного, а не епізодичного вивчення особистості школяра. Цілісне уявлення про особистість школяра складається в тому випадку, якщо педагог буде здійснювати її вивчення постійно. Тільки за цієї умови можна відчути численні зміни, що відбуваються зі школярем й отримати більш об'єктивні результати; —принцип порівняння успіхів і недоліків дитини з його особистим досвідом, а не з досвідом інших учнів. Різні типи темпераменту, рівень фізичного, психічного здоров'я, специфіка соціального мікросередовища кожної дитини відображаються на поведінці учня. Тому порівняння школяра з товаришами по класу (друзями) не дає об'єктивної і справедливої оцінки його особистості. Дитину необхідно порівнювати за принципом: "Ти вчора» «Ти сьогодні" - "Ти завтра". Цей принцип прямо пов'язаний із наступним; —принцип урахування вікових особливостей школяра. Багато,особливостей поведінки, спілкування, навчання дитини прямо пов'язані з тими глибинними фізіологічними, психологічними змінами, що відбуваються в особистісній сфері на тому чи іншому етапі вікового ровитку. Закон нерівномірності, гетерохронності розвитку особистості дитини свідчить про те, що кожна людина знаходиться в межах одного вікового періоду ніби на трьох рівнях за використання різних методів науково-педагогічного дослідження є небезпека помилитися під час вивчення особистості школяра, і в результаті цього дати хибні рекомендації, використовувати неадекватний метод педагогічного впливу. Тому у своїй роботі педагогдо-слідник повинен керуватися медичним принципом - НЕ НАШКОДЬ, згідно з яким будь-які результати педагогічних досліджень, діагностики не повинні бути використані на шкоду її суб'єктам. Таким чином, в сучасній педагогіці досить багато методів дослідження: метод спостереження, бесіди, інтерв'ю, аналізрезультатів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, соціометричний метод, тестування, анкетування, рангування, моделювання, експеримент. Їх поділяють на такі групи: емпіричні, методи педагогічної діагностики, математичні (статистичні). Поєднання методів підвищує достовірність і повноту інформації, дозволяє зробити більш глибокі висновки і обґрунтовані рекомендації.

РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Соціальне дослідження має ряд етапів свого здійснення, які різняться один від одного характером і змістом, формами і процедурами дослідницької діяльності. Розрізняють такі основні види соціологічного дослідження [14,c.556]: - за метою їх проведення: теоретичні, емпіричні; - за частотою проведення: разові, повторні (останнє може бути когортним, панельним і моніторинговим); - за глибиною вивчення проблеми: розвідувальні, описові, аналітичні; - за способом забезпечення репрезентативності: суцільне, локальне, вибіркове; - за масштабом проведення: міжнародне, загальнонаціональне, регіональне, галузеве. Найвагомішим видом соціологічного дослідження є аналітичне дослідження. Воно не лише описує елементи явища або процесу, що вивчається, але й дозволяє виявити причини, які лежать в його основі. Пошук причинно-наслідкових зв'язків - головне призначення цього дослідження. В аналітичному дослідженні вивчається сукупність багатьох чинників, що обумовлюють те або інше явище. Класифікують як основні і неосновні, постійні і тимчасові, контрольовані і неконтрольовані і т. д. В.Г.Максимов підкреслює, що аналітичне дослідження неможливе без детально розробленої програми і відпрацьованого інструментарію. Воно переважно завершує розвідувальне і описове дослідження, в ході яких збираються відомості, які дають попереднє уявлення про певні елементи соціального явища або процесу, що вивчається [9,с.72]. Описове дослідження - з його допомогою отримують емпіричну інформацію, яка дає відносно цілісне уявлення про соціальне явище, що вивчається. В описовому дослідженні може бути застосовано один або декілька методів збору емпіричних даних. Виділяють два види соціологічного дослідження: разове і повторне. Разове дослідження дає інформацію про стан об'єкта аналізу, про кількісні характеристики якогось явища або процесу в момент його вивчення. Таку інформацію називають статичною, оскільки віддзеркалює нібито моментальний «зріз» характеристик об'єкта і не дає відповіді на питання про тенденції його змін в часі. Повторне дослідження - це дослідження одного й того ж або різних контингентів, які проводяться декілька разів, через певні проміжки часу, в однакових або відмінних соціальних умовах. Головне в повторних дослідженнях - зіставленість досліджень. Повторні дослідження також діляться на: когортні, панельні і лонгітюдні. Об'єктом когортного дослідження є певна вікова група (когорта), яка залишається постійною в часі повторних досліджень. За умов панельного дослідження обстежуються одні й ті ж люди через однакові часові інтервали (через певну кількість років, за умов здійснення якогось соціального заходу тощо). Лонгітюдним називають дослідження, момент повторення якого визначається з врахуванням генези сукупності, що вивчається, тобто з досягненням цією сукупністю певної стадії свого розвитку. А.Н.Майоров наголошує, що новою і перспективною формою організації соціальної інформації є соціальний моніторинг. Цілісна система, яка дозволяє фіксувати, зберігати і здійснювати первинний аналіз одержаних даних про динаміку соціальних процесів, що відбуваються в конкретному пункті, регіоні, країні в цілому. Збір даних у формі моніторингу передбачає наявність теоретичної бази і технічних засобів його здійснення [8,c.35]. Теоретичною базою моніторингу слугує програма збору інформації, розробка форм представлення і збереження цієї інформації. В системі моніторингу виділяють дві підсистеми: соціологічний і статистичний моніторинг. Соціологічний моніторинг є цілісною системою визначення змін в освіті на основі аналізу масового зовнішнього тестування. Для цього проводяться щоквартальні тестування. Статистичний моніторинг - це система одержання кількісних характеристик - статистичних показників і коефіцієнтів про рівні якості знань учнів. А.Майоров вказував, що «моніторинг в освіті, або освітній моніторинг, - це система збору, обробки, зберігання та поширення інформації про освітню систему або її окремі елементи, що орієнтована на інформаційне забезпечення управління, дозволяє робити висновки про стан об’єкта у будь-який момент часу та дає прогноз його розвитку»[8,c.23]. Серед розповсюджених методів опитування респондентів важливе місце займає метод анкетного опитування. Надзвичайна популярність цього методу пояснюється різноманітністю і якістю соціологічної інформації, яку можна одержати за його допомогою. Даний метод засновується на висловлюваннях окремих осіб і проводиться з метою виявлення найтонших нюансів в думках респондентів. Анкета, як правило, починається з преамбули - звернення до респондента. В ньому вказується, хто проводить дослідження, описується мета дослідження, характер використання результатів, підкреслюється анонімний характер, спосіб заповнення анкети, а також висловлюється подяка (вона можлива і в кінці анкети) за участь в анкетуванні. Далі йде основна частина анкети, яка містить блоки запитань до опитуваних, і третя частина - паспортичка, в якій представлені відомості про опитуваних (стать, вік, освіта, місце мешкання, соціальний стан і т. д.)[5,c.142]. За предметним змістом запитання анкети поділяють на: • запитання про факти, за допомогою яких отримують інформацію про соціальні явища, про стан справ в колективі, про поведінку і дії самого респондента, його вік, стать, освіту, соціальне становище і т. д.; • запитання про знання, мета яких - з'ясувати, що знає і що може повідомити респондент. • запитання про думку респондента, вони мають на меті зафіксувати факти, побажання, очікування, плани на майбутнє і можуть торкатися будь-яких проблем і особистості самого респондента; • запитання про мотиви, покликані викликати суб'єктивне уявлення людини про мотиви своєї діяльності. За своєю логічною природою запитання класифікуються таким чином [2,c.346]: • основні запитання, відповіді на які є основою побудови висновків про явища, що вивчаються; • запитання-фільтри ставляться для того, щоб відсіяти некомпетентних осіб при опитуванні з проблем дослідження або ж для того, щоб виділити частину респондентів із всього масиву за мовною ознакою; • контрольні запитання служать для перевірки стійкості, правдивості і несуперечливості відповідей, визначення їх достовірності і щирості. За своєю психологічною функцією, яка визначає ставлення респондента до самого факту анкетування і до тих запитань, на які йому треба буде відповідати, останні діляться на: • контактні запитання, які слугують встановленню контакту з респондентом, їх мета - створити інтерес до дослідження, надихнути взяти в ньому участь. • буферні запитання, як правило, починаються із загальної формули: «Як Ви думаєте?» • прямі запитання спрямовані на виявлення ставлення респондента щодо проблеми, яка вивчається, її оцінку з його власної позиції; • опосередковані запитання дозволяють респонденту ніби приховати свою власну позицію і посилити критичний акцент своїх висловлювань. За характером відповідей на поставлені запитання останні розподіляються на такі види: • відкриті запитання передбачають вільну форму відповіді: «Скажіть, будь-ласка, що могло б сприяти підвищенню Вашого інтересу до політики?» • запитання закритого типу: «Чим Ви займаєтесь у вільний час? • запитання напівзакритого типу засноване на додаванні до списку відповідей фрази: «Вкажіть інші види занять». • запитання-меню пропонує респонденту вибрати будь-яке поєднання варіантів запропонованих відповідей; • шкальні запитання - відповідь на це запитання дається у вигляді шкали, в якій необхідно відмітити той або інший показник; • дихотомічні запитання: «Чи вірите Ви у гороскопи і астрологічні прогнози?» Відповідь: «Так-Ні». За способом розповсюдження анкет опитування поділяються на [13,c.397]: • роздавальні, коли анкетер особисто вручає анкету і чекає, поки вона заповнюється, і тут же одержує її - очне роздавальне опитування, або одержує заповнену анкету через декілька днів - заочне роздавальне опитування; • поштове - анкета за попередньою домовленістю висипається і одержується поштою; • пресове - анкету пропонують заповнити читачеві газети чи журналу і надіслати в редакцію; • телетайпні (за цим способом розповсюдження і збір анкети здійснюється через електронний зв'язок). За типом дослідницьких завдань опитування бувають [11,c.39]. • стандартизоване - націлене на одержання статистичної інформації; • фокусоване - збираються дані за умов конкретної ситуації; • глибинне - спрямоване на одержання пошукової інформації. За рівнем компетентності респондентів розрізняють: • масове опитування (думка неспеціалістів з тої чи іншої теми); масове опитування у співробітництві з дослідником (передбачає інформаційну допомогу респонденту з боку анкетера в осмисленні ситуації, що аналізується; • симптоматичне опитування (достатнє знання у респондента загальної інформації без глибокого осмислення цілей і завдань дослідження); • експертне опитування (опитування спеціалістів з проблеми, що вивчається). Соціометричний метод - це метод опитування, націлений на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи. Таким чином, соціологічний метод це метод збору інформації за допомогою спеціально розроблених опитувальників (анкет). Існують різні типи анкет: відкриті (вимагають самостійного конструювання відповіді), закриті (респонденти повинні обрати одну із готових відповідей); іменні (вимагають вказати прізвище респондента); анонімні, пропедевтичні, контрольні та ін. Особливість та відмінність від інших методів опитування, соціологічний метод дослідження полягає у цілеспрямованій орієнтації дослідження особливостей міжособистісних відносин в малих групах.

 РОЗДІЛ ІІІ. ЗНАЧЕННЯ СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В ОСВІТІ

Досі в Україні немає зручної та дієвої системи забезпечення необхідною інформацією вчителів і батьків, яка б надавала своєчасні матеріали щодо наявних інновацій; нерідко педагоги просто не знають, що відбувається в освітній галузі як на законодавчому, так і на змістовому рівнях. Все це суттєво гальмує соціальний розвиток і розбудову освітньої галузі, зокрема впливає на якість шкільної освіти взагалі. Причинами, що обумовлюють такий стан, є й залишкові чинники пострадянської освітньої системи, і незахищеність користувачів щодо вільного вибору та доступу до освіти, і замала інформаційна забезпеченість педагогів необхідними постійно оновлюваними матеріалами, недосконалість системи підготовки й підвищення кваліфікації педагогів, та, що важливо, недостатнє розуміння серйозності наукового аналізу й рекомендацій фахівців-компаративістів у галузі освіти, погана спроможність прогнозувати освітню ситуацію в Україні відповідно до наявних показників і здійснювати гармонійне оновлення всієї системи, наголошує І.П.Подласий [12,с.88]. У світовій освітній практиці сьогодні накопичено багатий досвід соціологічних досліджень за різними показниками якості освіти (найвідоміші з них ТІМSS, СІVІС, РІSА), що їх здійснюють авторитетні міжнародні організації та центри [15,с.84]. Такі міжнародні обстеження корисні не лише з погляду можливості порівняння здобутків національної системи освіти з іншими країнами, побачити себе в світовому вимірі. Завдяки ним виробляється найдосконаліша методологія та сучасні засоби в оцінюванні різних аспектів якості освіти. Соціальна сутність освітнього дослідження визначається тим, що він є категорією і педагогічною, й управлінською, оскільки поєднує принципи управління системою з загальнопедагогічними принципами функціонування освітньої системи. Система соціологічного дослідження освіти підпорядкована ієрархічним зв'язкам освітньої системи. Тому об'єктами оцінювання можуть бути всі ті, хто задіяний в обстеженні - учні та студенти, вчителі й викладачі, навчальні заклади, їхні керівники, органи управління різних рівнів та їх інфраструктурні підрозділи тощо [10,c.56]. Отже, соціологічне дослідження розглядається як засіб отримання інформації про якість освітньої системи та її компонентів. Для успішного виконання функції викладання вчитель повинен добре знати особливості учнів. Це є запорукою управління їх пізнавальною діяльністю (учитель може правильно обрати тон і стиль спілкування з учнями, управляти увагою, як своєю, так і вихованців, знаходити потрібний темп навчально-пізнавальної діяльності тощо).

ВИСНОВКИ

В контрольній роботі ми дослідили: 1. В першому розділі ми визначили, що в сучасній педагогіці досить багато методів дослідження: метод спостереження, бесіди, інтерв'ю, аналізрезультатів діяльності, узагальнення незалежних характеристик, соціометричний метод, тестування, анкетування, рангування, моделювання, експеримент. Їх поділяють на такі групи: емпіричні, методи педагогічної діагностики, математичні (статистичні). Поєднання методів підвищує достовірність і повноту інформації, дозволяє зробити більш глибокі висновки і обґрунтовані рекомендації. 2. В другому розділі ми розглянули соціологічний метод дослідження. Соціологічний метод - це метод збору інформації за допомогою спеціально розроблених опитувальників (анкет). Існують різні типи анкет: відкриті (вимагають самостійного конструювання відповіді), закриті (респонденти повинні обрати одну із готових відповідей); іменні (вимагають вказати прізвище респондента); анонімні, пропедевтичні, контрольні та ін. Особливість та відмінність від інших методів опитування, соціологічний метод дослідження полягає у цілеспрямованій орієнтації дослідження особливостей міжособистісних відносин в малих групах. 3. В третьому розділі ми дослідили значення соціологічного дослідження. Соціологічне дослідження розглядається як засіб отримання інформації про якість освітньої системи та її компонентів. Для успішного виконання функції викладання вчитель повинен добре знати особливості учнів. Це є запорукою управління їх пізнавальною діяльністю (учитель може правильно обрати тон і стиль спілкування з учнями, управляти увагою, як своєю, так і вихованців, знаходити потрібний темп навчально-пізнавальної діяльності тощо). У світовій освітній практиці сьогодні накопичено багатий досвід соціологічних досліджень за різними показниками якості освіти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. – К.: Академія, 2001. – 576 с. 2. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. - К.: Вища школа, 1995. – 452 с. 3. Гончаренко Г.С. Український педагогічний словник. – К.: Вища школа, 2001. – 674 с. 4. Державна національна програма "Освіта” ("Україна ХХІ століття”). – К.: Райдуга, 1994. – 71с. 5. Класний керівник у сучасній школі: Метод. посібник /В.М.Оржеховська, О.І.Пилипенко та ін. – К.: Інститут змісту і методів навчання, 1996. – 156 с. 6. Концепції національного виховання в Україні //Законодавство України про освіту. Збірник законів. — К..: Парламентське вид-во, 2002. 7. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 418 с. 8. Майоров А.Н. Мониторинг в образовании. - Санкт-Петербург; Москва, 1997. - 302 с. 9. Максимов В.Г. Педагогическая диагностика в школе: Учебное пособие. – М.: Академия, 2002. – 272 с. 10. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: КДНК, 2001. – 608 с. 11. Педагогіка в запитаннях і відповідях: Навч.посіб. /Л.В.Кондрашова, О.А.Пермяков, Н.І.Зеленкова, Г.Ю.Лаврешина. – К.: Знання, 2006. – 252 с. 12. Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: Учебник: В 2 кн. – М.: Владос, 2001. – Кн. 2. Процесс воспитания. – 256 с. 13. Практикум з педагогіки: навчальний посібник /За ред. О.А.Дубасенюк та А.В. Іванченка. – К.: ЖДПІ, 1996. - 432 с. 14. Примуш М.В. Загальна соціологія: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 592 с. 15. Система оцінювання і самоаналіз досягнень учнів /Упоряд. Ж.Сташко. – К.: Шкільний світ, 2006. - 128 с. 16. Ушинський К.Д. Виб.пед.тв.: В 2-х т. – К.: Радянська школа, 1982. – Т.1. - 457 с. 17. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Академія, 2001. – 528 с. 18. Якса Н.В. Основи педагогічних знань: Навч.посіб. – К.: Знання, 2007. – 358 с.