ВСТУП

Невід'ємною складовою освіти є інформатизація загальноосвітніх навчальних закладів. Вона має охопити всі напрямки та сфери діяльності учнів, учителів, керівників навчальних закладів та установ і суттєво вплинути на зміст, організаційні форми і методи навчання та управління навчально-пізнавальною діяльністю. Інформатизація навчального процесу передбачає створення, впровадження і розвиток комп'ютерно-орієнтованого навчального середовища на основі інформаційних систем, мереж, ресурсів та технологій, побудованих на ґрунті застосування сучасної обчислювальної і телекомунікаційної техніки. Головною метою інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів є підготовка підростаючого покоління до повноцінної плідної життєдіяльності в інформатизованому суспільстві, підвищення якості, доступності та ефективності освіти. Процес навчання становить собою цілеспрямовану діяльність. Мета навчання полягає в передачі виділеного соціального досвіду підростаючому поколінню і визначає зміст освіти у вигляді навчального матеріалу. Діяльність викладання та діяльність навчання становлять у сукупності саме навчання, яке реалізується з допомогою методів, засобів і використання певних організаційних форм. Наслідок навчання характеризує ступінь засвоєння змісту освіти - переворення його в надбання і якості особистості, яка навчається. Уявлення про дидактичні засоби як про компонент, що відіграє важливу роль у процесі навчання, є усталеним у педагогічній науці, що відзначено в роботах Ю.К. Бабанського, В.Г. Бейлинсона, Т.В. Габая, В.І. Євдокимова Б.П.Єсипова, І.Д.Звєрєва, Д.Д. Зуєва, І.А.Зязюна, Т.А. Ілліної, В.В.Краєвського, Л.В. Крамушенко, І.Ф. Кривоноса, І.Я. Лернера, В.І.Лозової, А.В. Троцко, В.Оконя, І.Ф. Прокопенка, Г.М.Сагача, Н.Г.Салміної, Г.І. Хозяїнова, С.Г.Шаповаленко та інших. Поняття «засоби навчання» використовується в дидактиці для позначення одного із компонентів навчання. Дидактичні засоби, як і методи, форми, є частиною педагогічної системи. Вони виконують такі основні функції: інформаційну, засвоєння нового матеріалу, контрольну. Вибір засобів навчання залежить від дидактичної концепції, мети, змісту, методів і умов навчального процесу. До засобів навчання належать: підручники, навчальні посібники, дидактичні матеріали, технічні засоби (ТЗН), обладнання, станки, навчальні кабінети, лабораторії, ЕОМ, ТБ та інші засоби масової комунікації. Засобами навчання можуть також слугувати реальні об'єкти, виробництво, споруди.

Мета роботи: дослідити види навчання у сучасній дидактиці.

Виходячи з даного питання ставимо завдання: 1.Визначити стан проблеми в науково-педагогічній літератури. 2.Розглянути типологію засобів навчання. 3.Дослідити педагогічні умови ефективного використання дидактичних засобів навчання.

РОЗДІЛ І. СТАН ПРОБЛЕМИ В НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

В науково-педагогічній літературі немає єдиного тлумачення поняття дидактичного засобу. Так. І.П.Подласий [13,с.448] дається таке визначення: «Засоби навчання - це матеріальний або ідеальний об'єкт, який «вміщений» між учителем та учнем і використаний для засвоєння досвіду пізнавальної та практичної діяльності». Розкриваючи зміст матеріальних об'єктів, автор зазначає, що до них належить також середовище навчання (приміщення, меблі, режим харчування і подібне). Під ідеальними засобами навчання розуміють «раніш засвоєні знання та вміння, які використовують учителі та учні для засвоєння нових знань». І.Ф.Харламов [17,с.147] визначає поняття дидактичних засобів через їх роль у навчальному процесі - як об'єкти, що «можуть заміняти або збагачувати певні види діяльності вчителів та учнів, інтенсифікуючи таким чином вплив процесу навчання на індивідуальність останніх». Г.В.Карпов і В.А.Романін [7,с.46] у визначенні дидактичного засобу за вихідну позицію бере характер впливу засобу на того, кого навчають. При цьому під дидактичними засобами розуміють «предмети, які, надаючи учням сенсомоторні стимули, що діють на їх зір, слух, дотик і т.д., полегшують їм безпосереднє і побічне пізнання дійсності. Слово «предмет» стосується як предметів реальної дійсності, так і їх модельних, образних, словесних або символічних замінників». Скаткін М.Н. [4,с.31] розглядає засоби навчання як «знаряддя праці учителя та учнів». Ю.К.Бабанський [11,с.332] дає таке визначення: «Засобами навчання будемо називати всі об'єкти і процеси (матеріальні та матеріалізовані), які є джерелом навчальної інформації та інструментами (власне засобами) для засвоєння змісту навчального матеріалу, розвитку і виховання учнів». В цьому визначенні по суті містяться ознаки, за якими той чи інший об'єкт може бути віднесений до засобів навчання: «Засобом навчання виступає все те, що є по-перше, джерелом навчальної інформації, по-друге, засобом-інструмен-том, що допомагає учням засвоїти навчальний матеріал, а також інтенсифікувати працю учня та учителя». Н.П.Волкова [2,с.317] в поняття засоби навчання включає і весь проект навчання. Т.А.Ільїна [6,с.233] надає таке визначення: «Засобами навчання називаються матеріальні об'єкти і продукти матеріалізації ідеальних об'єктів, які необхідні для досягнення освітніх та виховних цілей і які використовуються як педагогічні засоби для передачі і оволодіння освітою». Таким чином, узагальнивши згадані вище визначення, можна виділити два основних аспекти тлумачення поняття дидактичні засоби: • у вузькому смислі під засобами навчання розуміють власне засоби - інструменти, що використовуються учителем і учнями для досягнення цілей навчання; • в широкому смислі поняття засобів навчання охоплює додаткові категорії об'єктів: нормативні матеріали, що використовуються при проектуванні навчального процесу, середовище навчання та. інше.

РОЗДІЛ ІІ. ТИПОЛОГІЯ ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ

Різноманітні тлумачення поняття дидактичного засобу і різноманіття об'єктів, що підпадають під це поняття, породжують природно і безліч типологій дидактичних засобів. В науці немає загальноприйнятої класифікації дидактичних засобів. У класифікації польського дидакта В.Оконя, в якій засоби навчання розташовані відповідно до наростання можливості замінювати дії учителя й автоматизувати дії учня [10,c.245]. Прості засоби. 1. Словесні: підручники, навчальні посібники і под. 2. Прості візуальні засоби: реальні предмети, моделі, картини і под. Складні засоби. 1. Механічні візуальні пристрої: діаскоп, мікроскоп, кодоскоп та інші. 2. Аудіальні засоби: програвач, магнітофон, радіо. 3. Аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення, відео. 4. Засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп'ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі. Прості словесні і візуальні (наочні) засоби навчання мають давню історію. Головними з них є підручники, навчальні посібники. Підручник - це навчальна книга, яка детально відображає зміст освіти, навчальну інформацію, що підлягає засвоєнню. Цю інформацію він передає не тільки у вигляді тексту, а й у фотографіях, малюнках, схемах [3,c.260]. Другою не менш важливою функцією підручника є функція управління пізнавальною діяльністю учнів. Апарат організації засвоєння навчального матеріалу складається з двох частин: допоміжних знань, які включені до основного навчального матеріалу, і завдань, вправ, питань та іншого, що повинно забезпечити процес засвоєння знань. Д.Д.Зуев трактує підручник як інформаційну модель навчання, як своєрідний сценарій навчального процесу, який відображає теорію і методику процесу навчання [5,c.3]. Прості візуальні засоби (наочні засоби) допомагають повноцінному розкриттю і засвоєнню змісту навчального матеріалу. Інколи вони слугують самостійним джерелом інформації. Основною функцією засобів наочності є ілюстрація, допомога у найбільш повному, глибокому розумінні і сприйнятті того чи іншого предмета або явища. Наочні засоби, що використовуються у процесі навчання, поділяються на два види, підкреслює М.Д.Ярмаченко [12,c.243]: 1)зображення предметів і явищ, 2)самі предмети, макети, моделі, що діють. До першого виду відносять схеми, діаграми, малюнки, картини, репродукції, креслення, фотографії, карти, глобуси, ноти. Ці засоби використовуються тоді, коли предмети, явища, процеси, що вивчаються на уроках, не можна продемонструвати безпосередньо. До другого виду належать реальні предмети: живі або засушені рослини, живі або законсервовані тварини, гербарії, колекції, прилади, інструменти, апарати, вироби, будь-яке виробництво, моделі (наприклад, мотор, парова машина), макети, до діють, (наприклад, рельєф місцевості). Об'єктивна необхідність використання наочних посібників у процесі навчання обумовлена їх великим впливом на процес розуміння і запам'ятовування. Отже, необхідно в навчально-виховному процесі обов'язкового поєднувати учителем словесних і несловесних (зорових, наочних) методів навчання. Технічні засоби навчання (ТЗН). Основними функціями ТЗН є забезпечення інформаційної насиченості навчально-виховного процесу, усвідомленого засвоєння науково-теоретичних знань. ТЗН мають змогу долати часові і просторові межі, проникати у глибинну сутність явищ і процесів; показувати явища у розвитку, динаміці; реалістично відображати дійсність; емоційно забарвлювати інформацію. Л.П. Прессман за способами впливу на учнів ТЗН поділяє на три групи: візуальні (зорові), аудіальні (звукові), аудіовізуальні (звукозорові) [14,c.26]. Візуальні ТЗН - це засоби, в яких носіями інформації є діафільми, діапозитиви, епіпосібники і транспаранти, що подаються учням за допомогою діапроекторів, епіпроекторів і графопроекторів (кодоскопів) у вигляді нерухомих зображень предметів. За допомогою візуальних ТЗН демонструються складні схеми, пристрої, різні зображення. Діафільми складаються із чорно-білих або кольорових позитивних фотографічних зображень, розміщених у логічній послідовності на плівці. Вони використовуються тоді, коли явище вимагає тривалого вивчення і потребує показу його динаміки. Діафільми використовуються на різних етапах уроку, факультативу, предметного гуртка, навчальної конференції, навчальної екскурсії тощо. Активізації пізнавальної діяльності учнів, поліпшенню їхньої якості знань вони сприяють тоді, коли поєднуються зі словом вчителя (коли оголошується мета перегляду, виділяється головне, ставляться проблемні питання чи завдання, складається план, даються завдання для переказу і под.). Діапозитиви - це фотографічні чорно-білі або кольорові зображення на плівці або склі. Діапозитиви може виготовити й сам учитель, коли необхідно спроектувати на екран непрозорі плоскі об'єкти - схеми, ескізи, графіки, діаграми, таблиці, рукописні чи друковані тексти, фотографії, цифровий матеріал тощо. Таку проекцію виконують за допомогою епідіаскопа [3,c.96]. Транспаранти - екранні засоби навчання, які являють собою комплект (серію) крупноформатних діапозитивів, на яких зображено відповідну частину повного зображення об'єкта, процесу, приладу, механізму, машини. Для виготовлення транспарантів вибирається об'єкт вивчення, потім здійснюється "фазування" елементів об'єкта, розробляється план-сценарій серії транспарантів. На базовий кадр накладається наступний кадр, який дає зображення відповідного елемента. Демонструвати транспаранти можна за допомогою графопроекторів. Графопроектори - це пристрої, які проектують на екран записи, малюнки, схеми, графіки тощо, виконані на широкоформатній прозорій плівці. Плівка може пересуватися в прямому і зворотному напрямках. Це створює можливість у процесі уроку робити необхідні записи, виводити формулу, будувати схему, тощо; відкривати і закривати частину матеріалу, стирати запис, переміщувати дані, доповнювати, змінювати їх. Особливо важливим є те, що графопроектори можуть застосовуватися в незатемнених або в напівзатемнених приміщеннях. Одним із видів проектора є кодоскоп. Кодоскоп призначений для використання в навчальному закладі замість класної дошки. Перші три літери в слові "КОДоскоп" означають: К -класна, О - оптична, Д – дошка, підкреслює М.М.Фіцула [16,c.154]. Аудіальні (звукові) ТЗН - це засоби, які передають інформацію, розраховану на сприймання органами слуху. Носіями звукової інформації є грамплатівка, магнітна стрічка. Апаратурою, за допомогою якої сьогодні записується і відтворюється звукова інформація, є: програвачі, електрофони, магнітофони, радіоприймачі. Звукові технічні засоби навчання бувають різних видів і є досить поширеними, зокрема: комплекти грамплатівок, об'єднані в фонохрестоматію з різних навчальних дисциплін; записи програмних художніх творів; записи музичних творів; документальні звукозаписи; звукозаписи для організації самостійної роботи на уроці; програми для лінгафонних пристроїв з іноземних мов; записи з радіо спеціальних навчальних і виховних передач для учнів; документальні, драматичні; фрагменти радіоспектаклів, радіокомпозиції, окремі літературні твори, вірші; радіоінсценівки, радіолекції, радіоекскурсії; музичні передачі - симфонії, народні пісні. Звукові ТЗН підсилюють емоційність сприймання навчального матеріалу, збагачують, поглиблюють знання, вміння і навички учнів, сприяють вихованню в них інтересу до предмета, здатності мислити словесно-художніми образами забезпечують естетичний розвиток школярів, наголошують А.І.Кузьмінський та В.Л.Омеляненко [8,с.103]. Аудіовізуальні ТЗН: навчальне кіно, телебачення, відеозаписи. Навчальне кіно з'явилося понад 70 років тому. Навчальне кіно значно розширює можливості навчального процесу. За допомогою навчальних кінофільмів учні мають можливість спостерігати внутрішні процеси і явища, які без кінофільму побачити неможливо. Наприклад, здійснити мандрівку по земній кулі, побачити ріст рослини. Телебачення широко використовується у сучасній школі завдяки специфічним можливостям: показувати події у момент їх здійснення і на будь-якій відстані від учнів; використовувати великий план, що наближає учнів до дії, предмета вивчення; робити глядачів - учнів співучасниками подій, які показуються на екрані (ефект присутності); працювати на велику аудиторію (клас, група класів, усі учні школи); створювати найкращі умови для спостереження (бачити лише те, що потрібно для навчання, виховання, розвитку). Телепередачі розраховані і на позаурочну самостійну роботу учнів, факультативні заняття, гуртки, секції, клуби, об'єднання, групи продовженого дня, а також на інформаційну і методичну допомогу вчителеві. Навчальні передачі бувають денними, що призначені для використання безпосередньо на заняттях, і вечірніми, які йдуть поза шкільним розкладом. Денні передачі транслюються тоді, коли в школах йде навчання. Ю.К.Бабанський вважає, що вони можуть бути [1,c.68]: з теми одного уроку: входить демонстративний матеріал, який малодоступний для школи, в основному з точних наук: математики, фізики, хімії, астрономії, а також біології; узагальнюючого характеру: підсумовуються знання учнів при вивченні відповідної теми за допомогою великої кількості наочного матеріалу, кінофільмів або знятих на плівку експериментів; телевізійні лекції - компонується спеціально відібраний зоровий ряд, тобто відповідний матеріал, який супроводжується словом ведучого; телевставки: доповнюється матеріал підручника або розкриваються конкретні питання, які в шкільних умовах важко продемонструвати, наприклад, фрагмент кінофільму, сучасні наукові дані про явище природи або суспільного розвитку; телеекскурсії здійснюються на такі об'єкти, куди учні не можуть поїхати, зокрема в музеї, заповідники, виставки: екскурсія у відділ "Африка" етнографічного музею, екскурсія в Третьяковську Галерею і т.д.; показ навчальних фільмів, які передаються безпосередньо на урок; їх можна демонструвати по телебаченню декілька разів у різні зміни і різні дні. Вечірні передачі йдуть позашкільним розкладом, але пов'язані із шкільною програмою. До вечірніх передач належать такі їх види: на допомогу учням при виконанні складних домашніх завдань; у таких передачах учитель дає кваліфіковані пояснення щодо суті завдання і дій, які потрібно виконати, щоб успішно впоратися з цим завданням; телелекції, телеекскурсії, що несуть більшу за обсягом навчальну інформацію і тривають довше, ніж телелекції і телеекскурсії, котрі розраховані на урок; консультації для вчителів дають методичні рекомендації щодо використання майбутніх телепередач на уроках: у рубриках "Екран-учителю", "Година вчителя", "Для Вас, учителі"; зразкові уроки для вчителів - це зразкові уроки кращих майстрів педагогічної праці, вчителів-новаторів, які передаються безпосередньо із шкіл. Телевізійна передача має той недолік, що вона, як правило, не повторюється. Для повторного перегляду телепередачі її записують на спеціальну стрічку, яку називають відеострічкою, а апарат, на якому виконується запис, - відеомагнітофоном. Арсенал засобів навчання зазнав суттєвих змін у зв'язку з появою, починаючи з 70-х років ХХ століття, персональних комп'ютерів і їх втілення в сферу освіти. В наш час стрімкий розвиток комп'ютерної техніки призвів до нового осмислення її ролі в освітньому процесі. Це знайшло відображення зокрема в тому, що сформувалося поняття інформаційної технології навчання, наголошує Л.В.Чашко. Під інформаційною технологією розуміють «технологічний процес, предметом опрацювання і результатом якого є інформація» [18,с.60]. Цей технологічний процес включає в себе створення математичних методів, моделей, алгоритмів і програм обробки інформації. Розвиток комп'ютерної графіки дозволив збагатити процес навчання наочними високоякісними і об'ємними зображеннями, що використовують багату кольорову палітру, які допускають різноманітні можливості їх ефективного застосування. Так стали можливими масштабування зображення аж до розгляду його найдрібніших деталей, переміщення і повороти трьохмірного зображення з візуальним доступом до будь-якої точки, створення динамічних трьохмірних зображень, що не відрізняються за якістю від реальних і т.ін. Поява потужних аудіокарт з хвильовими таблицями дозволила тотожно відтворювати певний звук і застосовувати найрізноманітніші звукові ефекти при створенні та обробці всіх видів звукової інформації. Це дало можливість сприймати при допомозі комп'ютера як музичні твори, так і будь-які звуки природи у всій їх повноті. Зростання обсягу і надійності запам'ятовуючих пристроїв призвело до того, що їм надається перевага як засобам збереження інформації. Найбагатші здобутки світової культури (літератури, живопису, музики, архітектури і т.ін.) переведено і переводиться на електронні носії, а нові твори останнім часом створюються разюм з їх електронним варіантом або тільки в електронному вигляді. В багатьох країнах світу вже існують віртуальні еквіваленти національних бібліотек і картинних галерей. Застосування гіпертексту і засобів мультимедіа дає змогу суттєво вдосконалити основний засіб навчання - підручник [2,с.247]. Комп'ютерний підручник в його гіпертекстовому варіанті становить собою сукупність окремих елементів навчального матеріалу, пов'язаних в логічні ланцюжки, де до кожного елементу є незалежний доступ. При цьому функції керування навчання передаються тому, хто навчається, що дозволило йому реалізувати індивідуальну траєкторію навчання. Застосування засобів мультимедіа дає можливість комплексно використати в навчанні весь спектр засобів впливу на учня. Поява мовленевих синтезаторів і пристроїв розпізнавання мови, суттєві зрушення в розв'язанні завдань семантичного аналізу текстів полегшили спілкування людини з комп'ютером і розширили можливості його застосування в навчальному процесі. Новий напрям у створенні ефективних комп'ютерних засобів навчання пов'язаний з розробкою предметно-орієнтованих середовищ, що дозволяють реалізувати діяльнісний підхід до навчання і надати йому дослідницький характер. З розвитком світових комп'ютерних мереж весь накопичений людством культурний і науковий фонд, що зберігається на електронних носіях, став доступним будь-кому і може бути активно використаним в процесі навчання. Більш того, формується поняття мережевих засобів навчання (на відміну від комп'ютерних). Новації, пов'язані з мережами, як створення під егідою UNESCO Міжнародної мережі педагогічної інформації (International Network for Educational Information - INED), що охоплює багато країн Європи, Америки і Азії і ставить на межі збирання, обробку і надання інформації з різноманітних питань освіти і педагогічної науки. П.І.Прокопенко наводе розроблену нову типологію засобів навчання [15,c.84]: • джерела інформації: — дійсність (природні об'єкти в своєму, штучному середовищі, у вигляді препаратів; їх фотознімки, відеозаписи, магнітофонні записи і т.п.); —моделі дійсності (графічні, механічні, комп'ютерні і т.п.); — тексти, що змальовують дійсність, або текстові джерела інформації (в підручниках надрукованій основі, електронних, мікрофільмованих;в озвученому вигляді і т.ін.); • технічні пристрої: —інструменти створення джерел інформації (кінокамера, фотоапарат і т.п.); —інструменти дослідження джерел інформації (прилади для експериментів); — інструменти доступу до джерел інформації (телевізор, програвач, діапроектор і т.ін.). Наведена типологія може викликати певні заперечення, оскільки вона не є однозначною. Наприклад, такий технічний пристрій, як комп'ютер, може виступати, в залежності від конкретної ситуації, і в ролі інструмента створення дидактичного засобу, і в ролі інструмента доступу до нього, і в ролі інструмента дослідження. Разом з тим, у пропонованій типології, на наш погляд, реалізований розподіл на типи (суттєвий бік відокремлений від технічного) і підтипи. Технічні пристрої згруповано за функціональним призначенням. Розподіл джерел інформації на підтипи відображає, з одного боку, шлях пізнання - від чуттєвого до абстрактного, з другого - ступінь відображення в них знань про дійсність, які передаються (накопиченого соціального досвіду), що відповідає їх значимості в навчальному процесі. Таким чином, дидактичні засоби навчання це - підручники, навчальні посібники, прості візуальні засоби: реальні предмети, моделі, картини, механічні візуальні пристрої: діаскоп, мікроскоп, кодоскоп; аудіальні засоби: програвач, магнітофон, радіо; аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення, відео; засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп'ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі.

РОЗДІЛ ІІІ. ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИКОРИСТАННЯ ДИДАКТИЧНИХ ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ

Ефективному використанню засобів навчання сприяє кабінетна система навчання, що передбачає проведення занять з усіх предметів, а також позаурочних занять у навчальних кабінетах, обладнаних підручниками, навчальними посібниками, додатковою літературою, засобами наочності, технічними засобами навчання. Така система створює кращі можливості для використання наочності та ТЗН. Технічні засоби навчання не можуть замінити в класі вчителя. Вони використовуються тоді, коли інші засоби, які є у його розпорядженні, не можуть забезпечити якісного засвоєння знань, вихованості і розвитку учнів. Готуючись до навчального заняття, учитель повинен попередньо ознайомитись із змістом кінофільму чи телепередачі. Це можна зробити, переглянувши фільм або ознайомившись із монтажним листом, у якому описано зміст навчального кінофільму, зазначені номери монтажних кадрів, їх метраж, зміст кадрів і звукового супроводу. Одним з вирішальних факторів ефективного використання засобів інформаційних технологій у навчально-виховному процесі є знання і вміння вчителя, що застосовує ці технології, раціонально поєднуючи їх з традиційними, наголошує Н.Є.Мойсеюк [9,c.344]. Вмонтування інформаційних технологій у педагогічний процес не повинно звести нанівець наявні досягнення в галузі психології, педагогіки і методик навчання різних дисциплін, завдати збитків культурним надбанням, національним традиціям. Таким чином, використання дидактичних засобів навчання можливо у всіх ланках навчально-виховного процесу. Кожний урок з використанням дидактичних засобів вимагає від учителя ретельної підготовки: визначити місце дидактичних засобів у структурі уроку, конкретизувати способи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів.

ВИСНОВКИ

В контрольній роботі ми дослідили: 1. В першому розділі узагальнивши згадані визначення, можна виділити два основних аспекти тлумачення поняття дидактичні засоби: • у вузькому смислі під засобами навчання розуміють власне засоби - інструменти, що використовуються учителем і учнями для досягнення цілей навчання; • в широкому смислі поняття засобів навчання охоплює додаткові категорії об'єктів: нормативні матеріали, що використовуються при проектуванні навчального процесу, середовище навчання та інше. 2. В другому розділі ми роглянули дидактичні засоби навчання це - підручники, навчальні посібники, прості візуальні засоби: реальні предмети, моделі, картини, механічні візуальні пристрої: діаскоп, мікроскоп, кодоскоп; аудіальні засоби: програвач, магнітофон, радіо; аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення, відео; засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп'ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі. 3. В третьому розділі ми дослідили, що використання дидактичних засобів навчання можливо у всіх ланках навчально-виховного процесу. Кожний урок з використанням дидактичних засобів вимагає від учителя ретельної підготовки: визначити місце дидактичних засобів у структурі уроку, конкретизувати способи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса. - М.: Просвещение, 1982. - 192 с. 2. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. – К.: Академія, 2001. – 576 с. 3. Гончаренко Г.С. Український педагогічний словник. – К.: Вища школа, 2001. – 674 с. 4. Дидактика средней школы: Некоторые проблемы современной дидактики: Учебное пособие /Под ред. М.Н.Скаткина. – М.: Просвещение, 1982. – 320 с. 5. Зуев Д.Д, Учебная книга - источник становлення личности школьника //Педагогика. - 1995.- №1.- С.3-8. 6. Ильина Т.А. Педагогика: Курс лекций. Учебное пособие. - М.: Просвещение, 1984.-496 с. 7. Карпов Г.В., Романин В.А. Технические средства обучения: Учебное пособие. – М.: Просвещение, 1979. – 271 с. 8. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 418 с. 9. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: КДНК, 2001. – 608 с. 10. Оконь В. Введение в общую дидактику: Учебное пособие. – М.: Просвещение, 1988. - 502 с. 11. Педагогика: Учебное пособне / Под ред. Ю.К. Бабанского.- М.: Просвещение, 1988, - 479 с. 12. Педагогіка: Підручник /За ред. М.Д. Ярмаченка. - К.: Вища школа, 1986. – 544 с. 13. Подласый И.П. Педагогика: Новый курс: Учебник: В 2 кн. – М.: Владос, 2001. – Кн. 1. Общие основы. Процесс обучения. – 576 с. 14. Прессман Л.П. Методика применения технических средств обучения: Экран.- звуковые средства. – М.: Просвещение, 1988. – 191 с. 15. Прокопенко А.І. Сучасна типологія дидактичних засобів //Педагогіка та психологія: Збір. Наукових праць ХДПУ /За ред. В.Г.Вайнера, А.І.Прокопенка. Вип. 14. – Х.: ХДПУ, 1999. – С.78-86. 16. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Академія, 2001. – 528 с. 17. Харламов И.Ф. Педагогика: Учебное пособие. – М.: Юрист, 1997. – 512 с. 18. Чашко Л.В. Взаємозвязок аудіовізуальних інформаційних засобів та слова вчителя //Педагогіка і психологія. – 1997. - №2. – С.59-67.