Минає десять років, відколи Верховна Рада Української РСР урочисто оголосила 24 серпня 1991 року про створення незалежної Українcької держави. Ось та мить, що змушує замислитись про досягнуте за десятиліття «самостійної» України та про результати стратегічного партнерства Польщі й України. Ці роки були особливими, адже Україна наполегливо розбудовувала власну державність, прагнула знайти своє місце в сучасній Європі. Виникає запитання: зроблено багато чи мало? Може, треба було прийняти ще одне політичне чи економічне рішення і тоді для українського суспільства відкрилися б навстіж двері до добробуту й демократії? При цьому подекуди намагаються провести аналогію між процесами перетворень, які відбулися в Польщі і Чехії, та порівнюють їх із темпом перемін в Україні.

Слово стратегія належить до часто вживаних у різних сферах людської діяльності. Проте лише у небагатьох випадках воно використовується для позначення певної суми теоретичного і практичного досвіду. Зокрема, широкого визнання набуло поняття військова стратегія, яке одним з авторитетів у цій галузі Б.Лідделлом Гартом визначається як «мистецтво дистрибуції і застосування військових засобів з метою досягнення політичних цілей»1. Однак не буде перебільшенням сказати, що водночас із формуванням світового суспільства (одним з його породжень є війна) постає феномен зовнішньополітичної (міжнародної) стратегії його головних акторів — держав. Мистецтво зовнішньополітичної стратегії віддавна мало своїх яскравих творців і дослідників. Проте сьогодні на драматичному етапі світових змін ми знову опиняємось перед потребою осмислення його значення та здобутків.