Вступ Актуальність. Інформаційна культура органічно пов'язана зі створенням умов для формування й діяльності органів державної влади, розв'язання глобальних господарських й наукових проблем. Проте інформацією державної ваги, як правило, володіють особи, які обіймають керівні посади. Тому можна стверджувати, що становлення керівника починається з уміння використовувати інформацію в адміністративній діяльності. Професійна культура керівника - це насамперед його інформаційна культура. Отже, ефективність управління на різних рівнях, у тому числі правовою сферою суспільства, залежить від професійної культури керівника, уміння ефективно використовувати інформацію при виконанні службових обов'язків. Суб'єкт права повинен мати достатню інформацію для того, щоб розсудливо прийняти рішення щодо реалізації суб'єктивних прав та обов'язків, тому юрист, який представляє його інтереси, повинен надавати клієнтові фактичну інформацію щодо ведення юридичної справи, а також інформувати клієнта про контакти з протилежною стороною і робити інші доцільні кроки, що дозволять клієнту прийняти правомірне рішення, тощо. Головними принципами, якими повинен керуватися юрист при представництві інтересів суб'єкта права та діях від його імені, є максимальна швидкість інформації, яка надається юристом, її обмеження лише інтересами суб'єкта права, дотримання всіх його вимог щодо того, як його представляти. Мета роботи: дослідити захист юристом інформаційних відносин у суспільстві. Завдання роботи: 1.Визначити загальну характеристику професії юриста. 2.Проаналізувати інформаційну культуру юриста. 3.Розглянути інформативність юридичної практичної діяльності. 1.Загальної характеристики професії юриста Для загальної характеристики професії юриста необхідно визначити низку ознак, які дадуть можливість висвітлити те особливе, що відрізняє її від інших професій. Юридична діяльність багато в чому за своїми ознаками відповідає вимогам організаційно-управлінської, творчої роботи. Поняття «юрист» трактується в двох аспектах: 1)як людина з юридичною освітою, правознавець; 2) як спеціаліст з теорії та практики юриспруденції, тобто знавець в певній галузі юридичної діяльності - суддя, прокурор, адвокат, нотаріус та ін. Таке розуміння має давні історичні корені. Ще в Давньому Римі латинським терміном «jus» позначали право, а людей, що займалися його тлумаченням, застосуванням, називали правознавцями: juris consultus – вододіючий знаннями в праві; juris peritus- компетентний в праві; juris prudens- правознавець та ін. [9,c.59] Юридичну професію можна охарактеризувати такими рисами [3,c.221]: • Масовість юридичної професії. Юридичну роботу здійснюють на сьогодні тисячі уповноважених на те спеціалістів (прокурори, адвокати, судді, слідчі та ін.), які виконують велику кількість юридично значущих дій, вирішують щодня десятки та сотні тисяч юридичних справ. Це не просто величезна армія спеціалістів, це - окрема сфера соціальної діяльності, в якій вирішуються життєво важливі проблеми, задовольняються потреби. Всеосяжний характер та значущість цієї сфери для суспільства передбачають наявність великої кількості спеціальностей у межах юридичної професії. Це, відповідно, створює широкі можливості для реалізації здібностей та творчого потенціалу багатьох суб'єктів. • Елітність. З іншого боку, юридичну роботу виконують не всі, хто бажає, а лише уповноважені особи, які володіють відповідними знаннями та навичками. Враховуючи недостатню кількість у нашій країні кваліфікованих спеціалістів-юристів, постійно зростаючу роль права та юридичної процедури, престиж юридичної роботи та юридичного навчання, можна стверджувати про елітний характер юридичної професії. • Особлива відповідальність. Від поради або рішення юриста багато в чому залежать доля людини, благополуччя сім'ї, її майновий стан, економічний розвиток суспільства. Помилки в роботі юриста - це пряма загроза суспільним інтересам, що охороняються правом. За свої помилки кожний юрист несе особисту відповідальність. Однак слід зробити акцент на відповідальності позитивній, яка полягає у відповідальному, свідомому ставленні до своєї роботи, що забезпечує її високу якість. • Конфліктність. Юридична діяльність дуже часто здійснюється на етиці протилежних інтересів в умовах протидії або відкритої боротьби: позивач - відповідач, обвинувачений - потерпілий, правопорушник - співробітник правоохоронного органу тощо. Наявність подібних суперечностей у професійній діяльності юристів зумовлено протилежністю індивідуальних потреб та інтересів. Тому в більшості випадків юридична діяльність здійснюється на основі компромісу із суспільством та його представниками. • Інтелектуальна привабливість. Будь-яка кваліфікована робота потребує від виконавця певного рівня інтелекту (професійних знань, оцінних критеріїв, почуттів, професійного етикету). Однак щодо роботи юриста слід зазначити, що це в більшості випадків інтелектуальна робота. В ході вирішення юридичної справи юристу доводиться застосовувати загальні вимоги правової норми до конкретної життєвої ситуації шляхом прийняття відповідного рішення. Це передбачає необхідність прогнозування подальшого розвитку подій, моделювання можливих ситуацій, визначення засобів для їх попередження, що свідчить про інтелектуальне напруження юридичної роботи. Водночас слід підкреслити, що окремі юридично значущі дії в професійній діяльності юриста вимагають від нього не лише інтелекту, а й доброї фізичної підготовки. •Колективність праці. Поряд із принципами самостійності, індивідуальної відповідальності, процесуальної незалежності робота юристів багато в чому має колективний характер. Значна кількість рішень приймається не від імені конкретного виконавця, а від імені органу держави або всієї держави, що свідчить про колективність вироблення, прийняття та забезпечення реалізації рішення. Наприклад, рішення суду базується на результатах колективної праці багатьох учасників процесу (слідство, адвокати, прокуратура, оперативні служби, свідки, експерти). Слід сказати і про системну єдність у цілому юридичних установ, які можуть виконувати свої функції лише в тісному контакті та взаємодії. Таким чином, юрист це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, глибоко переконаний у винятковому призначенні права і законності для суспільства, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичних проблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян. 2. Інформаційна культура юриста Інформація - ефективний засіб регулювання суспільних процесів. По суті, «інформація» - філософське поняття, яке істотно відрізняється від понять «відомість», «повідомлення», «дані», «новини» тощо. Функціональність інформації передбачає її одержання, використання, поширення, зберігання, що становить зміст інформатики як науки [3,c.222]. У Законі України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» вказується, що інформація - це документальні або публічно оголошені відомості про події та явища, які відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Звідси випливають певні властивості інформації - корисність, повнота, достовірність, новизна, цінність - які підкреслюють особливе ставлення до будь-яких відомостей чи повідомлень. Для юриста особливе значення має така властивість інформації, як достовірність. У юридичній практиці трапляються випадки, коли під виглядом подачі достовірних фактів через ті чи інші причини насаджується дезінформація. Тоді юрист повинен вдатися до реінформації, тобто відновити природну достовірність фактів. Функціонування інформації пов'язане з такими основними поняттями: інформаційна діяльність, інформаційний запит, документ в інформаційних відносинах, інформаційна продукція, інформаційна послуга, інформаційні потоки, інформаційні бар'єри, інформаційний потенціал, інформаційний режим, інформаційні системи, інформаційні процеси, інформаційний фонд. Під інформаційним запитом розуміється звернення, вимога про надання можливості ознайомитися з офіційними документами. Документи в офіційних відносинах - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання й поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві. До інформаційної продукції належать матеріалізовані результати інформаційної діяльності, призначені для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ, організацій. Інформаційна послуга -це здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності з доведення інформаційної продукції до споживачів, щоб задовольнити їхні інформаційні потреби [1,с. 212]. Зрозуміло, що інформація має різні види: статистична, масова, правова, інформація про особу [10,с.128]. Правова інформація - це сукупність документальних або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення, боротьбу з ними та їх профілактику [7,с.142]. Отже, правова інформація має широкий зміст, що пояснюється чисельністю об'єктів і джерел. У жодних інших суспільних явищах режимна функція не має такого значення, як в інформаційній культурі. Вважається, що кожна інформація потребує певного режиму зберігання. Йдеться не тільки про інформацію з обмеженим доступом, а й про будь-яку іншу. Тобто володіння професійною, діловою, виробничою інформацією передбачає специфічну систему її захисту, раціональне використання й поширення. Впорядкованість обігу інформації, своєчасність її обнародування є виявом характерного для юридичної практики інформаційного бар'єра (режимності), який передбачає правову і моральну відповідальність правників. Надійність інформації, безумовно, передбачає гарантії забезпеченості збереження належного стану інформації та її матеріальних носіїв, забезпечення її охорони, відповідні правила зберігання [4]. Таким чином, функціонування інформаційної культури юриста значною мірою зумовлюється законністю, етичністю, своєчасністю. Законність залежить від видів інформації та режиму доступу до неї. Етичність забезпечується високи­ми моральними якостями суб'єктів інформаційних відносин, вимогами загальнолюдських цінностей, моральних кодексів. Це своєрідний захист від моральних збитків, яких завдяки дезінформації можуть зазнати як юристи, так і громадяни. Своєчасність інформації виконує узагальнюючу функцію у процесі її одержання, використання, зберігання. Інформаційна культура юриста виявляється у відповідних формах, а саме: повсякденному спілкуванні, ознайомленні з матеріалами засобів масової інформації, отриманні офіційних зведень, інформаційних запитах тощо [1,c.172]. Повсякденне спілкування - це традиційний обмін інформацією між людьми. Людське суспільство не можливе у повній суті без спілкування. Накопичена таким чином інформація передається від покоління до покоління. Загалом це відповідає вимогам повноти правової інформації, що суттєво визначає ефективність професійної діяльності юриста. Отже, процес одержання, використання, поширення й зберігання інформації регулюється певними вимогами, які забезпечують її функціонування. Юрист повинен володіти певною інформаційною культурою, що впливає на його професійну діяльність. Інформаційна культура юриста - це ступінь володіння належним обсягом інформації для забезпечення прав і свобод громадян, вміння одержати й ефективно реалізувати її у юридичній діяльності. 3.Інформативність юридичної практичної діяльності Вся юридична практична діяльність здійснюється на підставах її інформативної насиченості, із застосуванням принципу гласності захисту прав, свобод та законних інтересів суб'єктів права, представництва їх інтересів, надання юридичних послуг з консультування суб'єктів права щодо умов, процедур реалізації ними суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, відповідних вимог нормативно-правових актів тощо. Так, здійснення професійної діяльності юристами пов'язане зі збиранням відомостей про факти, які можна використати як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення тощо. При цьому юрист збирає, аналізує та розповсюджує інформацію, що стосується юридичних справ, які він веде, зокрема [2,c.45]: • запитує й отримує документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, громадян; • ознайомлюється на підприємствах, в установах і організаціях з усіма необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; • отримує письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань; • застосовує науково-технічні інформаційні засоби відповідно до чинного законодавства; • доповідає клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержує від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; • бере участь у розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і дає пояснення щодо суті клопотань і скарг тощо. Обсяг інформації, який повинен надаватися юристом, залежить від складності юридичної справи та його можливостей правильно зрозуміти та оцінити її. Наприклад [8,c.251]: • у переговорах, коли є час пояснити стан справи, юрист повинен переглянути разом із клієнтом усі важливі її положення; • у судовому процесі юрист повинен пояснити загальну стратегію та перспективи досягнення сприятливого вирішення справи, застерегти клієнта щодо тактики, яка може завдати шкоди або вплинути на інших осіб; • як правило, інформація, що надається юристом, розрахована на клієнта як дієздатну та деліктоздатну особу, але ця інформація може бути обмеженау випадках, коли клієнт - неповнолітня особа або особа, яка не є дієздатною; • недоцільно інформувати про стан справ кожного з членів організації або групи осіб, у таких випадках інформація надається відповідним посадовим особам цих організацій; • іноді обставини можуть вимагати від юриста діяти від імені клієнта без попередньої консультації з ним. Юрист не може приховувати інформацію від клієнта, виходячи з власних інтересів або вигод, робити неправдиві або такі, що вводять в оману, повідомлення щодо себе або щодо послуг, які цей юрист надає. До останніх належать такі повідомлення [8,c.255]: • які містять суттєве викривлення факту чи закону або замовчують необхідний факт; • створюють невиправдане очікування щодо результатів, яких юрист може досягти, чи проголошують, що юрист може досягти результатів засобами, що порушують правила професійної поведінки або закон; • необґрунтовано порівнюють послуги, які надає юрист, з послугами, що надаються іншими юристами, тощо. Щоб допомогти суб'єктам права своєчасно отримувати правничі послуги, юрист може рекламувати свої послуги не тільки завдяки своїй репутації, ай у встановленому порядку через засоби масової інформації, такі як телефонні довідники, довідники зі сфери права, газети та інші періодичні видання, оголошення на вулицях, радіо чи телебачення або за допомогою письмових чи записаних на плівку інформаційних повідомлень. Виправданим вважається поширення інформації: • стосовно прізвища та імені юриста, його адреси та номера телефону; • типу послуг, які юрист буде надавати; • підстав, на яких визначається гонорар юриста, включаючи ціни за конкретні послуги, питань порядку сплати та кредиту; • знання юристом іноземних мов; • прізвищ осіб, які рекомендують цього юриста, і прізвищ клієнтів, яких юрист регулярно представляє, за їхньої згоди тощо. Здійснення будь-якого виду юридичної практичної діяльності неможливе без необхідного інформаційного забезпечення. Наприклад, інформаційне забезпечення здійснення судових експертиз забезпечується [10,c.134]: • наданням спеціалізованим установам та відомчим службам, що проводять судові експертизи за їх запитом, натурних зразків або каталогів продукції установ, організацій та підприємств, технічної документації та іншої інформації, необхідної для створення й оновлення методичної та нормативної бази судової експертизи; • отриманням суб'єктами, які проводять експертизи, від судів, органів дізнання і попереднього слідства знарядь злочину та інших речових доказів, щодо яких закінчено провадження у справах, для використання в експертній і науковій діяльності тощо. Юридична практична діяльність безпосередньо пов'язана з організацією збирання, обробки, збереження, обліку та упорядкування інформації. Найбільш рельєфно ця властивість юридичної діяльності виявляється в діяльності юридичної служби, яка [8,c.256]: • організує облік і зберігання текстів законодавчих та інших нормативних актів або підтримує їх у контрольному стані; • з використанням сучасних технічних засобів проводить інформаційно-довідкову роботу із законодавства, оперативно доводить до адресатів інформацію про зміни в нормативних актах і нові акти, рекомендації органів юстиції, роз'яснення Вищого арбітражного суду України та Пленуму Верховного Суду України; • готує керівництву довідкові матеріали з законодавства, надає консультації з правових питань; • аналізує наслідки розгляду претензій, позовів і судових справ, практику укладання та виконання договорів (контрактів); вносить керівникам пропозиції щодо удосконалення правового забезпечення діяльності; • організує і проводить роботу, пов'язану з підвищенням рівня правових знань працівників, інформує про законодавство, роз'яснює наявну практику його застосування; • одержує у встановленому порядку від посадових осіб міністерства, підприємства, їх структурних підрозділів документи, довідки, розрахунки, інші матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань. Юристи та їх клієнти повинні: • поважати інформаційні права інших суб'єктів; • використовувати інформацію згідно з законом або договором (угодою); • забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин, передбачених статтею 5 цього Закону [6]; • забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах, передбачених законом або угодою; • зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну і надавати іншим громадянам, юридичним особам або державним органам у передбаченому законом порядку; • компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про інформацію. Право на інформацію охороняється законом, на підставах статей 45 "Охорона права на інформацію" та 46 "Неприпустимість зловживання правом на інформацію" Закону України "Про інформацію"[6]: • держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації; • ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом; • суб'єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких порушень його права; • забороняється вилучення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів із архівних, бібліотечних, музейних фондів та знищення їх з ідеологічних чи політичних міркувань; • інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини; • не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю, стосуються лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння), листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, крім випадків, передбачених законом. Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством України, зокрема за вчинення таких порушень [7,c.156]: • необґрунтована відмова від надання відповідної інформації; • надання інформації, що не відповідає дійсності; • несвоєчасне надання інформації; • навмисне приховування інформації; • примушення до поширення або перешкоджання поширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інформації; • поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи; • використання і поширення інформації стосовно особистого життя громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної інформації внаслідок виконання своїх службових обов'язків; • розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю; • порушення порядку зберігання інформації; • навмисне знищення інформації; •необґрунтоване віднесення окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом. Функціонування інформаційної культури юриста доцільно розглядати за основними видами інформаційної діяльності: одержання, використання, поширення та зберігання. Відповідно до цього функціонування інформаційної культури юриста визначають принципи одержання інформації: права на інформацію, достовірності, точності, повноти, необхідності, корисності. Культура поширення інформації пов'язана також з принципами вільного обміну, об 'єктивності, відповідальності [8,c.258]. Принцип вільного обміну інформацією - це розповсюдження, гласність інформації, якою володіє особа. Цей обмін здійснюється різними шляхами, в будь-якій формі, за допомогою різних інформаційних джерел. Практично не існує обмежень у поширенні інформації, але за умови, що це не суперечить чинному законодавству. Тим більше, що обмін інформацією - необхідний процес в інформаційній діяльності. В іншому випадку знижується рівень інформативності спілкування, втрачається зворотний зв'язок. Для розвитку інформаційної культури юриста потрібен систематичний та вільний обмін інформацією [3,c.230]. Принцип об'єктивності культури поширення інформації забезпечує її правдивість, відповідність реальній дійсності. Тобто поширення інформації тісно пов'язане з вірогідністю подій, правильним розумінням ситуації, що запобігає дезінформації та інформаційному галасу. У юридичній практиці такий принцип часто порушується. Як правило, причиною цього є боротьба за першість використання інформації, коли фактор часу вважається головним, отже, ігнорується необхідність перевірки вірогідності інформації. Відтак, вільний обмін інформацією передбачає відповідальність за її об'єктивність чи порушення таємності. Кожна особа, поширюючи інформацію, зобов'язана керуватися гарантією її об'єктивності, в іншому випадку вона скоїть правопорушення. Розповсюдження недостовірної інформації -досить поширене явище, однак відповідальність настає рідко, що дуже шкодить інформаційній культурі. У юридичній практиці доволі часто доводиться одержувати й поширювати інформацію лише для особистого орієнтування. Це актуалізує моральну і правову відповідальність осіб, які користуються цією інформацією, оскільки вона втілюється у життя за потребою.

Висновки

Інформаційну діяльність треба розуміти як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Уся правова інформація, як зазначається у Законі України «Про інформацію», за характером джерел поділяється на дві основні групи: офіційну й неофіційну. Офіційна правова інформація міститься в документах трьох видів: нормативних, правозастосовних і статистичних. її джерелом є державні органи й посадові особи. Така інформація має велике значення у державотворенні. Наприклад, на сучасному етапі враховується історична практика, яка відображає об'єктивні умови розвитку українського народу. Неофіційна правова інформація міститься у матеріалах наукових досліджень, лекціях, доповідях з правової тематики. Офіційна та неофіційна правова інформація різняться метою, властивостями. Якщо для першої обов'язковою є повнота, то для другої ця властивість не є обов'язковою. Інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом. Обмеження права на одержання відкритої інформації не допускається законом. Інформаційна культура юриста певною мірою пов'язана з іншими видами культур - правовою, національною, духовною, політичною, моральною, інтелектуальною, психологічною, педагогічною, естетичною, логічною, технічною тощо. Моральна відповідальність розуміється як втілений у загальнолюдських цінностях й забезпечуваний громадським осудом моральний обов'язок юриста визначити правомірність позбавлення певних вартостей, що йому належали, у випадку порушення ним встановлених правил інформаційних відносин. А правова відповідальність - це закріплене у чинному законодавстві та забезпечене державою примусове позбавлення правопорушника-юриста певних прав. Тому одним із обов'язків суб'єктів інформаційних відносин, передусім юристів, є використання інформації згідно з законом або договором. Отже, інформаційна і професійна культура юриста взаємозумовлені. Адже уміння володіти інформацією сприяє професійній діяльності, дає змогу приймати відповідні юридичні ухвали, передбачати різноманітні ситуації, прогнозувати правоохоронну діяльність. Крім цього, інформаційна культура потрібна для збереження психічної рівноваги юриста. Численні інформаційні потоки можуть втомлювати його, призводити до втрати працездатності. Інформаційна культура юриста є запорукою дотримання законності й правопорядку, розвитку правосвідомості суспільства.

Список використаних джерел:

1. Бандурка О.М. Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: підручник. - X.: ХУВС, 2002. – 336 с. 2. Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти. – К.: Знання, 2005. – 375 с. 3. Гусарев С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. - К.: Знання, 2008. – 580 с. 4. Закон України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 року //Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №10. 5. Закон України "Про інформацію" //Відомості Верховної Ради України. – 1992. - N 18. - ст. 33. 6. Конституція України //Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – cт. 141. 7. Скакун О.Ф., Овчаренко И.Н. Юридическая деонтология. - X.: Основа, 1997. – 456 с. 8. Сливка С.С. Юридична деонтологія: Підручник. - К.: Кондор, 2001. – 350 с. 9. Цирфа Г.О. Юридична деонтологія: Навч.посіб. – К.: Університет «Україна», 2006. – 169 с. 10. Юридична деонтологія /За ред. В.Д. Ткаченка. – X.: Одіссей, 2008. – 256 с.