Вступ

Фундаментальне відновлення законодавства, судова реформа і необхідність посилення захисту прав і свобод громадян, створення ефективно діючої ринкової економіки і захист вітчизняного підприємництва, боротьба зі злочинністю радикально змінили соціальну значимість юриста - спеціаліста в галузі права. Юридична професія в Україні стала однією з найбільш затребуваних, як і у всьому цивілізованому світі. Розвинуті країни світу завжди високо цінували юристів. Наприклад, 45% засновників Конституції США (1787 р.) були юристами [12,70]. В Сенаті США юристи складають біля двох третин, а в Палаті представників - біля половини. В США юридична професія традиційно є однією з престижних і високо оплачуваних. Питома вага юристів серед спеціалістів у США, ФРН, Великій Британії значно вище, ніж в Україні [9,106]. В нашій державі, як і в інших країнах СНД, донедавна в умовах жорсткого централізованого регулювання не було особливої потреби в юристах (за винятком правоохоронної сфери). Юристи, як правило, не мали досвіду участі як професіонали в масштабних державно-політичних і економічних перетвореннях. Підготовка юристів була орієнтована на потреби підготовка юристів була орієнтована на потреби державного управління (сфера публічного права), оскільки сфера приватного права офіційно не існувала. Нині жоден значний захід, вчинок приватної особи, державного органу або його посадової особи, що знаходяться поза рамками побутових стосунків, не може обійтися без експертизи або консультації з боку юриста чи адвоката. Тому гостро постало питання про професію та кваліфікацію юриста. Мета роботи: теоретично дослідити професію юриста та перепідготовку і підвищення кваліфікації. Завдання роботи: -визначити поняття «юрист»; -розгялнути перепідготовку і підвищення кваліфікації юриста.

1.Визначення поняття «юрист» Поняття «юрист» трактується в двох аспектах: 1)як людина з юридичною освітою, правознавець; 2) як спеціаліст з теорії та практики юриспруденції, тобто знавець в певній галузі юридичної діяльності - суддя, прокурор, адвокат, нотаріус та ін. Таке розуміння має давні історичні корені. Ще в Давньому Римі латинським терміном «jus» позначали право, а людей, що займалися його тлумаченням, застосуванням, називали правознавцями: juris consultus – вододіючий знаннями в праві; juris peritus- компетентний в праві; juris prudens- правознавець та ін. [12,59] У часи існування Давнього Риму узагальнюючого, одного терміна «юрист», яким би позначались тільки особи - спеціалісти з права, не існувало. Терміном «juris», який в майбутньому склав основу слова «юрист», в ті часи позначались не тільки правознавці, а й різні правові явища - право, сукупність законів, справедливість; презумпція невинуватості (praesumptio juris), юридична фікція (fictio juris), правознавство - сукупність юридичних наук (juris prudencia) та ін. [3,47] Аналогічно термін «juris» використовувався і в період середньовіччя. Прикладом може слугувати діяльність школи гуманістів, представники якої критикуючи своїх попередників - глосаторів і постглосаторів (інтерпретаторів римського права), - називали їх, використовуючи гру латинських слів — juris perditi (підступний правознавець) замість juris periti (майстерний правознавець). У XII ст. вченими Заходу при найменуванні Зводу цивільного права — зібрання Інституцій, Дігестів, Кодексу, Новел, укладених за наказом візантійського імператора Юстініана в 529-533 рр., - був використаний термін «juris» замість терміна «jus». Термін «juris» також використовувся (в деяких країнах використовується і в даний час) як ідентичний поняттю права, при присудженні вченого ступеня, наприклад, доктор цивільного права (juris civilis doctor). Отже, це говорить про те, що термін «juris» використовувався в часи Давнього Риму і середньовіччя у різноманітних значеннях. Тому вираження «юристи Давнього Риму», яке міцно увійшло в аннали світової юридичної, філософської, історичної літератури, не слід сприймати на кшталт сучасного розуміння терміна «юрист». Подібне зауваження не означає неправомірності його використання при характеристиці діяльності римських правознавців. Його метою є лише показати, який довгий шлях пройшли смислове навантаження терміни «jus», «juris»[8,96]. У сучасному розумінні термін «юрист» був запозичений з германської правової системи [10,462]. Як свідчить більшість довідкової літератури, він був перейнятий російською юриспруденцією у XVIII ст. (з часів імператора Петра І) від німецького Jurist. Останній, за деякими даними, утворився в середні віки від середньолатинського і игізіа, похідного від латинських термінів «jurista» і, особливо, «juris»[12,60]. З моменту своєї появи цей термін почав виконувати суворо персоніфіковану функцію - ним стали позначати тільки осіб, які мали юридичну освіту і займалися виконанням конкретних видів професійної діяльності - судді, слідчого, прокурора та ін. Термін «юрист» має абсолютну перевагу у використанні в науці, практичній роботі та широко розповсюджений серед населення, а термін «правознавець» використовується у широкому вжитку для позначення юридичної спеціальності. Отже, юрист - це людина, яка знається в правознавстві (юриспруденції), тобто володіє професійними правовими знаннями та уміє застосовувати їх в практичній діяльності. Термін «юрист» розкривається через ряд його головних рис [1,58]: 1. Юрист - це особа, яка має юридичні знання (знається в юриспруденції). Свідченням цього є закінчення навчального юридичного закладу й одержання диплома. Але рівень знань, як відомо, буває різним. Тому одержання диплома про наявність юридичної освіти ще не є гарантією, що дана особа може вважатись дійсним юристом-спеціалістом в галузі права. Поверхове навчання може привести до того, що людина може закінчити навчальний юридичний заклад і мати не набагато більше знань про право, законодавство, ніж інші громадяни. 2. Свідченням того, що людина, яка має юридичну освіту, може вважатись майстром своєї справи - спеціалістом, є володіння професійними правовими знаннями. Саме цим юрист відрізняється від звичайних громадян, які можуть мати елементарні знання про право, закон, правову систему тощо. Професійність знань означає, що це фундаментальні і спеціалізовані знання, що їх володар має розвинуте юридичне мислення. Фундаментальні знання складаються із сукупності знань основоположних понять та категорій, в яких відображаються закономірності виникнення та функціонування права, правової системи; особливості їх прояву в різних соціально-політичних системах; типи, сутність, зміст, функції та призначення права в суспільстві. Головним чином вони викладені в загальній теорії держави і права. У той же час для набуття фундаментальних професійних знань необхідні також знання з таких дисциплін, як порівняльне правознавство, філософія права, соціологія права, політологія, право Європейського Союзу та ін. Знання кожного юриста повинно також бути спеціалізованим. Спеціалізованість юридичних знань - це їх конкретність, деталізованість, яка відрізняється у суддів, прокурорів, слідчих, нотаріусів, юрисконсультів державних органів та недержавних організацій. Важливим показником володіння такими знаннями є ступінь найбільш повного оволодіння технікою юриспруденції, принципами застосування норм права, особливостями таких фундаментальних галузей права, як конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, відповідність юридичної діяльності вимогам практики. Важливим показником професійності знань юриста є наявність у нього розвинутого юридичного мислення. Воно складається внаслідок безперервного розвитку набутих юридичних знань. Якщо юрист зупиняється і заспокоюється набутими в навчальному юридичному закладі знаннями, то через деякий час може втратити свою кваліфікацію, здатність виконувати покладені на нього обов'язки. Тому він повинен оновлювати здобуті знання, знайомитись з новими юридичними літературними джерелами, уміти узагальнювати практику своєї роботи та ін. 3. Важливою складовою частиною професійності знань юриста є уміння застосовувати свої знання в практичній діяльності, вирішувати юридичні питання. Основою, стрижнем уміння є рівень фактичного оволодіння даними юридичної практики. Саме цим висококваліфікований юрист, разом з іншими моментами, відрізняється від некваліфікованого, посереднього. Слід відмітити, що між юридичними знаннями і умінням їх застосовувати нема непрохідної стіни. Вони діалектично пов'язані між собою. І це закономірно, оскільки, як відомо, уміння само по собі також є знанням. Тому важливою складовою частиною юридичної освіти є завдання навчити майбутніх спеціалістів умінню складати юридичні документи, застосовувати криміналістичну техніку і т.д. На основі здобутих знань необхідно прагнути до набуття навичок роботи, певного образу дій, стилю в роботі, досвіду у практичному застосуванні знань. Ступінь набуття високої кваліфікації і визначається роками юридичної діяльності. Виразно кажучи, саме в «живій» практиці напрацьовується уміння - навички, стиль, досвід. 4. Юристи-професіонали виконують певну соціальну роль, яка виражається в забезпеченні ефективного функціонування правової системи певної держави заради інтересів суспільства. Звичайно, подібна місія юристів залежить від того, яка це держава і її правова система, який політичний режим в державі. Так, в умовах тоталітарних держав вони сприяють закріпленню в «праві» актів свавілля, намагаються надати проявам державного насильства «правовий» характер. І навпаки, в демократичних державах вони є головними провідниками права в державне і суспільне життя як при створенні законів, так і в процесі їх реалізації. Тут на них покладається вельми важлива функція забезпечити панування сили права перед силою держави, захищати такі загальнолюдські цінності, як права і свободи людини і громадянина, право, правову державу, народовладдя, демократію, законність та ін. Соціальна роль юристів особливо підвищується в періоди переходу держави від тоталітарного до демократичного режиму, що характерно сьогодні і для України. У цих умовах вони повинні юридично забезпечувати проведення економічних, соціальних, культурних реформ і тим самим допомагати стверджувати нові суспільні відносини, загальнолюдські цінності, відшукувати нові форми боротьби з невідомими раніше правопорушеннями. Отже, суспільне і державне значення роботи юриста проявляється в тому, що юристи в процесі своєї діяльності мають стверджувати і захищати великі цінності суспільства і кожної людини. Стверджувати означає добиватись їх реальної непохитності; захищати - загороджувати від усякого роду посягань, свавільних дій. Юристи в своїй діяльності вирішують і специфічні завдання, що відносяться до духовного життя суспільства, виховання людей, культури. 5. Діяльність юриста має гуманістичну спрямованість. За роллю етичних норм в професії юриста вона нагадує діяльність лікаря. Зі значною долею умовності можна сказати, що юрист і лікар мають справу із здоров'ям і життям людини. Однак діяльність юриста торкається «здоров'я» суспільства в цілому, духовного життя людини. Тому, якщо лікар піклується про фізичне здоров'я окремої людини, то юрист дбає про «соціальне» здоров'я, «лікуючи» вади і виправляючи недоліки у суспільному житті. Таким чином, професія юриста - це широка галузь трудової діяльності, що потребує юридичних знань, вмінь і навичок, необхідних для виконання певної роботи в правовій сфері соціальних послуг. Вона визначається специфічними умовами діяльності даної сфери і виражається у високій правовій культурі юридичного працівника цієї сфери. Професія юриста розкривається через такі поняття: 1)діяльність, взяту як певну реальність; 2)професіоналізм як якість діяльності; 3)юридичний характер діяльності, що відрізняє її від економічної, управлінської та інших соціальних сфер застосування праці особи. Отже, юрист - це спеціаліст-професіонал, який одержав певний набір юридичних знань, вмінь і навичок відповідно до державних стандартів, володіє правом займати певні посади у сфері юридичної практики, тобто займатися визначеною юридичною практичною діяльністю. 2.Підвищення кваліфікації, перепідготвка, стажування і службова підготовка юридичних кадрів Підвищення кваліфікації - це навчання, спрямоване на послідовне оволодіння новими знаннями та вдосконалення професійної майстерності, підвищення морально-ділових якостей, вивчення найновіших досягнень науки і техніки, використання позитивного досвіду у роботі [9,120]. Перепідготовка - це навчання, що здійснюється юристами з метою одержання нової спеціальності або в разі його переміщення на іншу (споріднену) роботу, виконання якої потребує нових знань, вмінь і навичок. Стажування - це навчання, що здійснюється юристами з метою набуття необхідних знань, практичних навичок і вмінь для успішного виконання оперативно-функціональних обов'язків на займаній або новій посаді [12,134]. Службова підготовка - це навчання, що охоплює систему підвищення професіоналізму працівника ОВС шляхом удосконалення спеціальних навичок з метою успішного виконання службових завдань і функціональних обов'язків. Підвищення кваліфікації, перепідготовка, стажування, службова підготовка працівників ОВС відбувається відповідно до основних вимог, що ставляться державою до підбору і розстановки кадрів [1,83]: 1) мати певний рівень професійної освіти і тверді громадянські установки, тобто чесно виконувати свій професійний обов'язок - служити людям; 2) мати необхідний рівень знань Конституції України, законів і усвідомлювати своє соціальне призначення - стояти на сторожі законності і правопорядку, захищати соціальну справедливість; 3) мати не тільки громадянство України, але і бути громадянином своєї Батьківщини, мати самостійність, здатність взяти відповідальність на себе і довести почату справу до кінця, тобто одержати найвищу якість при найменших витратах. Для працівника ОВС це означає перехід від «справного служаки» до фахівця, здатного до ділової, доцільної самоорганізації своєї праці. Успішне функціонування всієї правової системи суспільства, правопорядок у державі в значній мірі залежить від висококваліфікованих фахівців, від вдосконалення форм і методів їх підготовки і перепідготовки. В умовах реформування правової системи України, зміни законодавства, росту наукових і технічних досягнень працівник ОВС має потребу в регулярному інформуванні про зміни і досягнення у своїй професії. Україні потрібна гнучка система перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців системи МВС, оскільки МВС із підлеглими йому органами і внутрішніми військами є основною ланкою забезпечення правопорядку і боротьби зі злочинністю в країні. Наказом міністра внутрішніх справ України 21.10.2000 р. було затверджено Рішення колегії МВС України «Про стан професійної підготовки та безпеки особового складу органів внутрішніх справ України та заходи щодо їх вдосконалення відповідно до завдань Президента України з питань забезпечення належного громадсько-порядку та протидії злочинності в державі». У додатку до цього наказу «Настанова організації професійної підготовки рядового і начальницькою складу органів внутрішніх справ України» наголошується на тому, що професійна підготовка рядового і начальницького складу ОВС України - це організований, безперервний і цілеспрямований процес по оволодінню знаннями, спеціальними вміннями і навичками, необхідними для успішного виконання оперативно-службових завдань [11,34]. Безперервність професійної підготовки працівника ОВС забезпечується поступово за такою системою: 1)початкова підготовка; 2)підвищення кваліфікації; 3)перепідготовка; 4)стажування; 5)службова підготовка; 6)навчання в аспірантурі (ад'юнктурі) та докторантурі; 7)самостійна підготовка. Тільки після позитивних результатів тестування зі службової підготовки проводиться призначення працівників на посади, присвоєння їм чергових спеціальних звань. Система підвищення кваліфікації і перепідготовки працівників ОВС України включає: - професійну підготовку молодого спеціаліста; - підвищення кваліфікації працівників середньої ланки; - підвищення кваліфікації керівних кадрів. Підвищення кваліфікації і перепідготовка працівників ОВС відбувається на базі вищих закладів освіти МВС України. Працівники ОВС направляються на навчання в інститути, на факультети, курси підвищення кваліфікації (навчальні збори) з відривом від роботи по конкретній спеціалізації або посаді один раз на 5 років. Навчання керівного складу (від начальника відділення, йому рівних і вище) органів і підрозділів внутрішніх справ проводиться в провідних вищих закладах освіти або підрозділах МВС, на науково-практичних конференціях та семінарах-нарадах. Працівникам ОВС, які призначені на керівні посади, надається підготовка з питань адміністративного управління та управління людськими ресурсами. Навчання оперативного, інспекторського, інженерного, рядового і молодшого начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ проводиться на цільових навчальних зборах. Строк навчання на курсах підвищення кваліфікації і перепідготовки становить до 1 місяця з відривом від роботи. По закінченні навчання працівники складають іспити і отримують посвідчення встановленого зразка. Воно долучається до особової справи, а у картці обліку професійної підготовки за місцем служби робиться відповідна відмітка. Перепідготовка організується в вищих закладах освіти МВС України або інших міністерств і відомств, в училищах професійної підготовки, учбових центрах та за місцем служби працівника. Строк перепідготовки в учбових закладах, училищах професійної підготовки, навчальних центрах для рядового і начальницького складу встановлюється - до 1 місяця з відривом від роботи, за місцем служби - протягом 2 місяців. В останньому випадку працівник повинен самостійно, під керівництвом безпосереднього начальника або найбільш підготовленого працівника, здобути знання, вміння, навички в обсязі, необхідному для самостійного виконання службових обов'язків, і успішно скласти іспити комісії на чолі з начальником служби, органу, підрозділу з питань, передбачених індивідуальним планом. Підтвердженням проходження працівником перепідготовки є довідка, яка надсилається до управління (відділу) по роботі з особовим складом для внесення до особової справи. Підтвердженням підвищення кваліфікації в учбових закладах є свідоцтво і запис у картці обліку професійної підготовки. Стажування проходять курсанти (слухачі) вищих учбових навчальних закладів; - на посадах, на які їх передбачається призначити після закінчення учбового закладу; молоді фахівці, які закінчили вищі учбові заклади МВС України; - після призначення їх на посади; випускники курсів початкової підготовки (перепідготовки); -після призначення їх на посади; працівники, зараховані у резерв кадрів для просування по службі; особи, новопризначені на посади керівного, викладацького та наукового складу; інші працівники рядового і начальницького складу ОВС; - при призначенні на нову посаду. [5,96] Стажування проводиться за місцем роботи або в інших органах, підрозділах внутрішніх справ, учбових закладах, науково-дослідних установах МВС України, училищах професійної підготовки та учбових центрах підготовки, а в разі необхідності - на базі інших міністерств і відомств, на займаних посадах або на посадах, на які працівників передбачається згодом призначити. Керівний і викладацький, науково-допоміжний склад учбових закладів МВС України, училищ професійної підготовки та учбових центрів підготовки проходять стажування за місцем роботи або в службах, що відповідають профілю підготовки спеціалістів для ОВС. Заняття з службової підготовки починаються з 1 вересня і проводяться протягом 9 місяців, а з вогневої і фізичної підготовки тривають протягом всього календарного року. Навчальний рік завершується у червні тестуванням усього рядового і начальницького складу ОВС з усіх видів службової підготовки. Центри підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів в системи МВС України: Національна академія внутрішніх справ України; Київський інститут внутрішніх справ; Національний університеті внутрішніх справ; Львівський інститут внутрішніх справ; Дніпропетровський університет МВС України; Луганський інститут внутрішніх справ; Одеський інститут внутрішніх справ; Харківська академія пожежної безпеки; Донецьке училище міліції. У всіх зазначених вузах системи МВС є факультети перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників ОВС. На базі вищих закладів освіти МВС України проводиться перепідготовка: [10,70] 1) осіб, які вперше прийняті в ОВС на посади середнього начальницького складу; 2) працівників ОВС середнього, старшого і вищого начальницького складу, які переведені з інших служб або призначені на вищі посади, що вимагають нових знань, навичок та кваліфікації; 3) у порядку планового підвищення кваліфікації цих категорій працівників. На базі училищ професійної підготовки та центрів бойової підготовки ГУУМВС України проводиться початкова підготовка: [1,108] 1) осіб, які вперше прийняті в ОВС на посади рядового та молодшого начальницького складу; 2) осіб, які підвищують кваліфікацію та перепідготовку (з зазначеної категорії); 3) у порядку проведення навчальних зборів у системі бойової і службової підготовки. Підвищення кваліфікації відбувається на основі нових підходів до вирішення питань підняття ефективності роботи міліції. Одним з основних критеріїв ефективності службової діяльності працівників міліції стає їх оцінка громадськістю. У зв'язку з цим колегія МВС України прийняла «Програму розвитку партнерських відношень між міліцією і населенням» (28.12.1999 p.), у якій акцентує увагу працівників міліції всіх ланок на необхідності налагодити ділове співробітництво міліції з населенням і громадськими інститутами; створити умови організаційно-правового характеру для участі населення в охороні громадського порядку; своєчасно інформувати населення про проведення конкретних заходів для зміцнення громадської безпеки і протидії злочинності та ін. [2,80] Працівники міліції, які мають досвід роботи і пройшли перепідготовку і підвищення кваліфікації, покликані стати в перші ряди реалізаторів цієї програми, - тобто брати активну участь у створенні відповідного правового механізму партнерських стосунків між міліцією і населенням. При цьому слід враховувати вітчизняний досвід минулих років (як позитивний, так і негативний) і прогресивний світовий досвід подолання антигромадських явищ, усунення причин і умов скоєння соціально небезпечних діянь; профілактики правопорушень; забезпечення надійного захисту особи, суспільства і держави від протиправних зазіхань. В обов'язок центрів по перепідготовці і підвищенню кваліфікації працівників ОВС входить своєчасне інформування про рішення, які приймають керівні органи МВС, їх роз'яснення і рекомендація варіантів оперативного упровадження в життя. Всі центри по підвищенню і перепідготовці юридичних кадрів повинні мати новітню інформацію про правові акти, прийняті в державі; новітні науково-технічні досягнення в галузі юриспруденції в країні і за її межами; новітню технологію одержання й опрацювання таких зведень; широке науково-методичне забезпечення викладання та ін. Необхідним є періодичне освітлення в засобах масової інформації про роботу таких центрів, оскільки ця, здавалася б непомітна робота, є важливим показником підвищення рівня правової культури юриста, і всього населення.

Висновки

Юрист - це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв'язанні юридичних проблем в ім'я захисту прав і законних інтересів громадян. Діяльність юриста - це певною мірою дослідницька робота, яка передбачає необхідність прогнозування подальшого розвитку подій, моделювання можливих ситуацій, відновлення фактів минулого, винесення відповідно до цього адекватних рішень без встановлених стандартів і шаблонів. Юристом має бути тільки та людина, яка відчуває власне покликання до цього нелегкого роду діяльності, адже тут на терези кладуться людські долі. Юрист має любити свою професію, бути захопленим нею, мати нахил до роботи з людьми, тому що до нього звертаються громадяни, зазвичай, в екстремальних ситуаціях, у скрутні та безвихідні моменти. Незважаючи на те, вірить юрист людині чи ні, він зобов'язаний їй допомогти. В умовах зростання правового регулювання суспільних відносин спеціалізація стає об'єктивною вимогою. Фахи юридичної професії: - слідчий органів внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки, податкової міліції; - військовий прокурор армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та ін.; - суддя господарського суду, суду загальної юрисдикції, адміністративного суду, конституційного суду та ін.; -інспектор системи МВС: інспектор дозвільної системи, дільничний інспектор, інспектор ДАІ, інспектор кримінальної міліції по справах неповнолітніх, інспектор по роботі з особовим складом та ін. Підвищення кваліфікації - це навчання, спрямоване на послідовне оволодіння новими знаннями та вдосконалення професійної майстерності, підвищення морально-ділових якостей, вивчення найновіших досягнень науки і техніки, використання позитивного досвіду у роботі. Перепідготовка - це навчання, що здійснюється юристами з метою одержання нової спеціальності або в разі його переміщення на іншу (споріднену) роботу, виконання якої потребує нових знань, вмінь і навичок. Підвищення кваліфікації відбувається на основі нових підходів до вирішення питань підняття ефективності роботи міліції. Система підвищення кваліфікації і перепідготовки працівників ОВС України включає: - професійну підготовку молодого спеціаліста; - підвищення кваліфікації працівників середньої ланки; - підвищення кваліфікації керівних кадрів. Перепідготовка організується в вищих закладах освіти МВС України або інших міністерств і відомств, в училищах професійної підготовки, учбових центрах та за місцем служби працівника. Отже, успішне функціонування всієї правової системи суспільства, правопорядок у державі в значній мірі залежить від висококваліфікованих фахівців, від вдосконалення форм і методів їх підготовки і перепідготовки.

Список використаних джерел:

1. Бандурка О.М. Професійна етика працівників органів внутрішніх справ. - X.: ХУВС, 2001. – 370 с. 2. Бандурка А.М. Судебные и правоохранительные органи в Украине: Учебник. - X.: Право, 1999. – 260 с. 3. Буклеев В.И., Римская И.Н. Этика права: От истоков этики и права к мировозрению: Учеб. пособ. - М.: Право, 1998. – 430 с. 4. Васильєв В.Л. Юридическая психология. - СПб.: Питер, 1997. – 230 с. 5. Гусарєв С.Д. Юридична діяльність: методологічні та теоретичні аспекти. – К.: Знання, 2005. – 375 с. 6. Гусарев С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. - К.: Юрінком Інтер, 1999. – 360 с. 7. Закон України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 року //Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №10. 8. Скакун О.Ф., Овчаренко И.Н. Юридическая деонтология. - X.: Основа, 1997. – 456 с. 9. Сливка С.С. Юридична деонтологія: Підручник. - К.: Кондор, 2001. – 350 с. 10. Словник іноземних слів. – К.: Знання, 2001. – 584 с. 11. Цирфа Г.О. Юридична деонтологія: Навч.посіб. – К.: Університет «Україна», 2006. – 169 с. 12. Юридична деонтологія /За ред. В.Д. Ткаченка. – X.: Одіссей, 2008. – 256 с.