Вступ
Визнання в Україні найвищою соціальною цінністю людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки (ст. 3 Конституції України) започаткувало принципово нові відносини між державою та людиною [4]. Тому з метою здійснення законних прав та свобод кожної людини державою запроваджено відповідні правові механізми, у законодавстві закріплено гарантії захисту суб'єктивних інтересів кожним суб'єктом. Із набуттям чинності нормативно-правових актів українське суспільство отримало забезпечення законності у сфері здійснення державної влади. Кожне адміністративне стягнення містить правовідновний потенціал. Його застосуванням здійснюється припинення протиправного стану і відновлення порушених проступком юридичних відносин. Стягнення також можуть бути разовими, одномоментними (конфіскація, попередження, штраф) і тривалими, розтягнутими в часі (арешт, позбавлення прав, виправні роботи). Законодавець поділяє стягнення на основні й додаткові. Дане положення закріплене ст. 25 КпАП [5]. За правопорушення може бути накладене одне основне або основне і додаткове стягнення. Додаткові стягнення не накладаються окремо, а приєднуються до основного. Система стягнень суворо формалізована: ними є тільки ті заходи примусового впливу, які законодавець визначив як адміністративні.
Мета роботи: визначити види адміністративних стягнень в законодавстві України.
Завдання работи: 1.Визначити поняття адміністративного правопорушення. 2.Проаналізувати виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. 3.Охарактеризувати адміністративні стягненя та основні правила накладення адміністративних стягнень.
1.Поняття та юридичний склад адміністративного правопорушення Єдиною підставою адміністративної відповідальності є наявність складу адміністративного правопорушення, як в нормативному так і у фактичному аспекті. Поняття адміністративного правопорушення з’явилося у 80-х роках та було вперше сформульовано в Кодексі про адміністративні правопорушення в 1984 році [9]. Адміністративне правопорушення – це протиправна, винна (умисна або з необережності) дія або бездіяльність, що посягає на державний чи громадський порядок, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачена адміністративна відповідальність [11]. Під адміністративним правопорушенням, як підставою адміністративної відповідальності розуміється винне протиправне діяння, яке посягає на встановлені правом і забезпечені адміністративно-правовими санкціями правила поведінки громадян і посадових осіб в сфері державного управління. При цьому адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП, наступає за умови, що ці порушення не тягнуть за собою у відповідності до чинного законодавства кримінальної відповідальності [1]. Таким чином, можна визначити наступні ознаки адміністративного правопорушення: По-перше, це дія або бездіяльність. Адміністративне правопорушення – це поведінка, яка приймає форму або дії, або бездіяльності. Дія – це активне невиконання правової норми у вигляді обов’язку чи законної вимоги, правила, норми, стандарту (порушення тиші в нічний час, порушення правил дорожнього руху і т.д.). Бездіяльність – це пасивна поведінка, що виражається в нездійсненні особою тих дій, які вона повинна була і могла здійснити в силу покладених на неї обов’язків (ухилення від подачі декларації про доходи, невиконання батьками своїх обов’язків по вихованню дітей)[5]. По-друге, це суспільно небезпечне діяння. Саме суспільна небезпечність правопорушення обумовлює відповідальність за його вчинення. Відсутність даної ознаки свідчить і про відсутність правопорушення. Будь яке адміністративне правопорушення, що посягає на встановлений правопорядок, спричиняє йому ту чи іншу шкоду. По-третє, це протиправне діяння. Протиправність діяння полягає в тому, що конкретна особа скоює діяння, заборонене нормою права, або не скоює діяння, предписане правовим актом. На дію або бездіяльність визнану суспільно небезпечною встановлюється заборона на її здійснення. По-четверте, винна дія або бездіяльність, тобто діяння, що являє собою прояв волі і розуму особи. По-п’яте, за це діяння передбачено покарання. Конкретна дія або бездіяльність може бути визнана адміністративним правопорушенням тільки у тому випадку, якщо за його скоєння законодавством передбачена адміністративна відповідальність [1]. Для визнання адміністративного правопорушення не потрібно досліджувати стадії готування і замаху, тобто в деяких випадках законодавець встановлює наявність адміністративного правопорушення на більш ранній стадії, ніж закінчене діяння. Кваліфікація того чи іншого правопорушення здійснюється шляхом встановлення його складу. Склад правопорушення – це сукупність передбачених законом ознак, які характеризують дане діяння як адміністративне правопорушення і відрізняють його від інших правопорушень. Іншими словами, склад правопорушення – це встановлена правом сукупність ознак, при наявності яких антисуспільне діяння вважається адміністративним правопорушенням. Встановлення складу правопорушення необхідне для виконання трьох функцій складу [4]: 1. Фундаментальна функція означає, що склад правопорушення виступає як єдина фактична підстава адміністративної відповідальності. 2. Розподільча функція означає, що ознаки складу розподіляють один склад від іншого, а також від діянь, що не являються адміністративними правопорушеннями, або від діянь, відповідальність за які наступає в інших галузях права. 3. Гарантійна функція означає, що шляхом опису точних складів адміністративних правопорушень і їх об’єктивних ознак, законодавець гарантує захист громадянина від необґрунтованого притягнення до адміністративної відповідальності. Ознаки адміністративного правопорушення, закріплені в праві, в сукупності створюють складний юридичний склад, що є єдиною підставою адміністративної відповідальності правопорушника. Практичне значення складу адміністративного правопорушення полягає в тому, що він являє собою законодавчу модель кваліфікації конкретних адміністративних правопорушень, тобто адміністративне правопорушення повинно бути кваліфіковано у точній відповідності до закону, який передбачає відповідальність саме за це діяння і жодних відступів від цих вимог не допускається, тобто кваліфікація адміністративного правопорушення за аналогією не допускається і є грубим порушенням закону. В теорії адміністративного права під складом адміністративного правопорушення розуміється єдність встановлених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують конкретне суспільне небезпечне діяння як адміністративне правопорушення. До об’єктивних елементів складу відносяться: об’єкт посягання, тобто охоронювані адміністративним правом суспільні відносини і об’єктивна сторона адміністративного правопорушення – це зовнішні ознаки, які характеризують протиправну дію або бездіяльність, результат посягання, причинний зв’язок між діянням і наслідками, місце, час, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби скоєного адміністративного правопорушення. Загальним об’єктом адміністративного правопорушення є суспільні відносини, які виникають в галузі державного управління і регулюються нормами адміністративного, а в ряді випадків конституційного, екологічного, митного, трудового, земельного, фінансового і інших галузей права. В якості родового об’єкта адміністративного правопорушення виступають: особа, права і свободи громадян, суспільна небезпека, власність, державний і суспільний порядок, відносини в сфері економіки, встановлений порядок управління [1]. Об’єктивна сторона складу характеризує правопорушення як антисуспільний акт зовнішньої поведінки порушника норми права, що тягне адміністративну відповідальність і виражається в дії або бездіяльності і наслідку. Аналізуючи об’єктивну сторону складу адміністративного правопорушення необхідно враховувати значне розмаїття прояву об’єктивної сторони конкретних складів адміністративних правопорушень. Зміст об’єктивної сторони характеризують і такі кваліфікуючі ознаки, як повторність, неодноразовість, злісність, систематичність протиправного посягання, триваюче правопорушення. Повторність передбачена багатьма статтями КпАП і означає скоєння однією і тією ж самою особою протягом року однорідного правопорушення, за яке вона вже підлягала адміністративному стягненню, (тобто в стані адміністративного покарання). Ця кваліфікуюча ознака є тією обставиною, що обтяжує відповідальність і тягне більш суворе адміністративне покарання (стягнення)[4]. Ознака злісності характеризується впертістю, чітко вираженим небажанням правопорушника підкоритися неодноразово пред’явленим законним вимогам, попередженням уповноваженої посадової особи, представника влади, іншої компетентної особи. Систематичним визнається правопорушення, скоєне протягом року кілька разів (більше трьох порушень), при цьому в будь які одній сфері, одними і тими ж суб’єктами. Як приклад можна привести систематичне порушення водієм правил дорожнього руху. Подібні правопорушення тягнуть максимальну санкцію, в даному випадку – позбавлення права керувати транспортними засобами. До суб’єктивних елементів складу відносяться ознаки, які характеризують суб’єкта адміністративного правопорушення (вік, осудність, особливості адміністративно-правового статусу – громадянин, посадова особа), вина у формі умислу чи необережності, мотив і мета адміністративного правопорушення. Суб’єктами адміністративного правопорушення є особи. КпАП виділяє загальних, спеціальних і особливих суб’єктів. Загальними суб’єктами адміністративного правопорушення визнаються осудні громадяни, що досягли 16 років [5]. Спеціальним суб’єктом адміністративного правопорушення визнаються посадові особи, батьки неповнолітніх дітей. Особливим суб’єктом адміністративних правопорушень є військовослужбовці, які за адміністративні правопорушення несуть відповідальність за дисциплінарним уставом, але за порушення правил, наприклад, дорожнього руху, вони несуть адміністративну відповідальність на загальних засадах за деякими виключеннями. Суб’єктивна сторона адміністративного правопорушення являє собою вину і може виражатися як у формі умислу, так і у формі необережності. Діючи с умислом, правопорушник усвідомлює протиправний характер своєї дії або бездіяльності, передбачає можливість або невідворотність настання шкідливих наслідків, протиправного результату і бажає цього настання (прямий умисел) або не бажає, але передбачає і свідомо його припускає (непрямий умисел). Кожна форма вини має важливе значення для кваліфікації діяння, індивідуалізації адміністративних стягнень. Тому вони розділені в конкретних складах правопорушень, передбачених КпАП. В ряді його статей прямо вказується на вину у формі умислу. В більшості випадків таку форму вини можна встановити лише на підставі аналізу всіх сторін складу адміністративного правопорушення і насамперед його об’єктивної сторони [5]. Зміст вини у формі умислу визначається характером адміністративного правопорушення, склад якого може бути формальним або матеріальним. Формальним визнається такий склад адміністративного правопорушення, який не передбачає настання в результаті його скоєння будь якого суспільно небезпечного наслідку. Наприклад, порушення санітарно-гігієнічних норм і правил, порушення правил водокористування. Матеріальний склад адміністративного правопорушення включає в себе окрім протиправної дії або бездіяльності, обов’язкове настання в результаті їх скоєння суспільно небезпечних наслідків (наприклад, дрібна крадіжка). Адміністративне правопорушення може бути скоєно і через необережність. Вина у формі необережності проявляється в легковажності і недбалості. Легковажність полягає в тому, що особа передбачає настання протиправного результату, але самонадіяно розраховує його відвернути. Наприклад, водій автомашини підїжаючи на великій швидкості до перехрестя розраховував зупинити машину на червоне світло, але не зміг цього зробити і виїхав на перехрестя. Недбалість полягає в непередбаченні можливості протиправних наслідків, хоча за даних обставин особа повинна була і могла їх передбачити. При необережній вині у формі легковажності порушник не допускає настання шкідливих наслідків своїх дій, сподіваючись їх відвернути, впоратися з негативними явищами, що виникли. Коли ж з’ясовується, що особа не повинна була передбачити наслідки, стає очевидним відсутність вини і відпадає питання про її адміністративну відповідальність. При вирішення питання по те, чи могла особа передбачити настання шкідливих наслідків, необхідно враховувати індивідуальні особливості особи порушника (життєвий досвід, фах, стаж роботи, навички, стан здоров’я і т.д.)[4]. Суб’єктивну сторону поряд з умислом та необережністю можуть характеризувати мотив і мета правопорушення. Таким чином, склад адміністративного правопорушення характеризують чотири ознаки: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.
2. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.
Постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами. Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено Кодексом та іншими законами України. При оскарженні або опротестуванні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 307 КпАП [5]. Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову. Постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому Кодексом та іншими законами України. Постанова про адміністративний арешт виконується органом внутрішніх справ у порядку, встановленому законами України. У разі винесення кількох постанов про накладення адміністративних стягнень щодо однієї особи кожна постанова виконується окремо. За наявності обставин, що ускладнюють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту чи виправних робіт або роблять її виконання неможливим, орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстрочити її виконання на строк до одного місяця. Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому законом. За наявності обставин, зазначених у пунктах 5, 6 і 9 статті 247 КпАП, орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання [5]. Не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі зупинення виконання постанови відповідно до статті 291 КпАП перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги або протесту. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 КпАП перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки [5]. Питання, зв'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову. Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою), який виніс постанову, та іншими органами державної влади в порядку, встановленому законом. Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження виконується органом (посадовою особою), який виніс постанову, шляхом оголошення постанови порушнику. Якщо постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді попередження виноситься під час відсутності порушника, йому вручається копія постанови в порядку і строки, передбачені статтею 285 КпАП [5]. Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення. У разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють. У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. Постанова про накладення штрафу, за якою стягнення штрафу проведено повністю, з відміткою про виконання повертається органові (посадовій особі), який виніс постанову. Постанова про оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виконується державним виконавцем. По справах про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 191 і статтею 193 КпАП, постанова адміністративної комісії при виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, які передбачають оплатне вилучення вогнестрільної зброї та бойових припасів, виконуються органами внутрішніх справ [5]. Предмет, вилучений на підставі постанови про його оплатне вилучення, здається державним виконавцем для реалізації в порядку, встановленому законом. Суми, виручені від реалізації оплатно вилученого предмета, відповідно до статті 28 КпАП передаються колишньому власникові з відрахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій [4]. Постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, виконуються державними виконавцями в порядку, встановленому законом. Виконання постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, здійснюється шляхом вилучення конфіскованого предмета і примусового безоплатного звернення цього предмета у власність держави. Постанова про конфіскацію предмета, грошей з відміткою про виконання повертається до суду, який виніс постанову. Постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується посадовими особами органів внутрішніх справ, зазначеними у пункті 2 частини другої статті 222 КпАП [5]. Постанова про позбавлення права керування річковими і маломірними суднами виконується начальником Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства та його заступниками, капітаном річкового порту. Постанова про позбавлення права полювання виконується зазначеними у частині другій статті 242 КпАП посадовими особами органів, мисливського господарства. У разі винесення постанови про позбавлення права керування транспортним засобом, річковим або маломірним судном вилучене відповідно до частини п'ятої статті 265 КпАП посвідчення водія (свідоцтво, диплом) особі, щодо якої застосовано даний захід адміністративного стягнення, не повертається [5]. У разі ухилення особи, позбавленої права полювання, від здачі посвідчення мисливця органи мисливського господарства, вилучення посвідчення мисливця провадять у встановленому порядку. Порядок вилучення посвідчення мисливця встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі лісового господарства. При сумлінному ставленні до праці і зразковій поведінці особи, позбавленої на певний строк права керування транспортним засобом, річковим маломірним судном або права полювання орган (посадова особа), який наклав стягнення, може після закінчення не менш як половини призначеного строку скоротити за клопотанням громадської організації, трудового колективу строк позбавлення зазначеного права. Водії транспортних засобів, судноводії і особи, що порушили правила полювання, вважаються позбавленими спеціального права з дня винесення постанови про позбавлення цього права. Якщо зазначені особи, які позбавлені спеціального права, ухиляються від здачі документа, що посвідчує це право, то строк позбавлення їх спеціального права обчислюється з дня здачі або вилучення такого документа. Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування виправних робіт надсилається органу Державного департаменту України з питань виконання покарань на виконання не пізніш як наступного дня після її винесення. Виправні роботи відповідно до статті 31 КпАП відбуваються за місцем постійної роботи порушника [5]. На підставі постанови про виправні роботи із заробітку порушника провадяться відрахування в доход держави протягом строку відбування адміністративного стягнення в розмірі, визначеному постановою. Відбування виправних робіт обчислюється часом, протягом якого порушник працював і з його заробітку провадилось відрахування. Кількість днів, відпрацьованих порушником, має бути не менше кількості робочих днів, що припадають на встановлений районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею) календарний строк стягнення. Якщо порушник не відпрацював зазначеної кількості робочих днів і відсутні підстави для зарахування невідпрацьованих днів у строк стягнення, відбування виправних робіт триває до повного відпрацювання порушником належної кількості робочих днів. У строк відбування стягнення зараховується час, протягом якого порушник не працював з поважних причин і йому відповідно до закону виплачувалась заробітна плата. До цього строку також зараховується час хвороби, час, наданий для догляду за хворим, і час проведений у відпустці по вагітності і родах. Час хвороби, спричиненої сп'янінням або діями, зв'язаними з сп'янінням, до строку відбування виправних робіт не зараховується [1]. На власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування порушником виправних робіт покладається: - правильне і своєчасне провадження відрахувань із заробітку порушника в доход держави і своєчасний переказ відрахованих сум у встановленому порядку; - трудове виховання порушника; - повідомлення органів, що відають виконанням даного виду стягнення, про ухилення порушника від відбування стягнення. Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення. Осіб, підданих адміністративному арешту, тримають під вартою в місцях, що їх визначають органи внутрішніх справ. При виконанні постанови про застосування адміністративного арешту арештовані піддаються особистому оглядові. Строк адміністративного затримання зараховується до строку адміністративного арешту. Відбування адміністративного арешту провадиться за правилами, встановленими законами України. Організація трудового використання осіб, підданих адміністративному арешту, покладається на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад. Особам, підданим адміністративному арешту, за час перебування під арештом заробітна плата за місцем постійної роботи не виплачується. Постанова по справі про адміністративне правопорушення в частині відшкодування майнової шкоди є виконавчим документом. У разі невиконання постанови по справі про адміністративне правопорушення в частині відшкодування майнової шкоди у строк, установлений частиною третьою статті 329 КпАП, вона надсилається для стягнення збитків у порядку виконавчого провадження [5]. 3. Характеристика адміністративних стягнень, основні правила накладення адміністративних стягнень Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених Кодексом "Про адміністративні правопорушення” та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Сутність і мета адміністративного стягнення зафіксовані в ст. 23 КпАП. У ній підкреслюється, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, а також запобігання вчинення нових правопорушень. Ст. 24 КпАП установлює такі види адміністративних стягнень; 1)попередження; 2) штраф; 3) сплатне вилучення предмета; 4) конфіскація предмета; 5) позбавлення спеціального права; 6)виправні роботи; 7)адміністративний арешт [5]. До осіб, які не є громадянами України, може бути застосоване адміністративне видворення за межі України (ст. 24 КпАП і ст. 32 Закону "Про правовий статус іноземців")[3]. Усі названі стягнення тісно пов'язані між собою й утворюють єдину систему, їх насамперед об'єднує загальна мета: захист правопорядку, виховання осіб, що учинили адміністративні проступки, у дусі дотримання законів, а також попередження вчинення нових проступків як самими правопорушниками, так і іншими особами. Кожне стягнення є покаранням, мірою відповідальності, призначеної за проступки, а застосування будь-якого стягнення означає настання адміністративної відповідальності і тягне для винного несприятливі юридичні наслідки. Адміністративне стягнення заподіює винному певні страждання, обмеження. Проте покарання не є самоціллю, воно тільки необхідний засіб виховання і попередження правопорушень. Стягнення є запобіжним заходом на шляху вчинення нових правопорушенб з боку винного (приватна превенція) і правопорушень з боку інших осіб (загальна превенція). Завдання попередження правопорушень деякі покарання розв'язують не тільки своїм виховним впливом, а й позбавленням правопорушника можливості знову порушити закон. Кожне адміністративне стягнення містить правовідновний потенціал. Його застосуванням здійснюється припинення протиправного стану і відновлення порушених проступком юридичних відносин. У разі необхідності законодавець може збільшувати покаральну силу санкцій. Так, ст. 31 Закону "Про надзвичайний стан" встановлено адміністративний арешт на термін до 30 діб [2] (при загальному правилі до 15 діб, ст. 32 КпАП)[5]. Обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються: 1) щире розкаяння винного; 2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; 3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; 4) вчинення правопорушення неповнолітнім; 5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року. Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими і обставини, не зазначені в законі. Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються: 1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її; 2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин; 3) втягнення неповнолітнього в правопорушення; 4) вчинення правопорушення групою осіб; 5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин; 6) вчинення правопорушення в стані сп'яніння. Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Висновки
Отже, можна зробити наступні висновки: Усі існуючі види адміністративних стягнень тісно пов'язані між собою й утворюють єдину систему. Їх насамперед об'єднує загальна мета: захист правопорядку, виховання осіб, що учинили адміністративні проступки, у дусі дотримання законів, а також попередження вчинення нових проступків як самими правопорушниками, так і іншими особами. Кожне стягнення є покаранням, мірою відповідальності, призначеної за проступки, а застосування будь-якого стягнення означає настання адміністративної відповідальності і тягне для винного несприятливі юридичні наслідки. Адміністративні стягнення, як правило, полягають в позбавленні або обмеженні прав чи благ. Адміністративні стягнення накладаються компетентними органами і посадовими особами шляхом видання спеціальних індивідуальних актів управління, що мають примусовий характер. Примусовий вплив повинен бути справедливим, відповідати характеру проступку й особи правопорушника. Його тяжкість залежить від тяжкості проступку. За характером впливу стягнення поділяються на особисті, майнові, особисто-майнові. Так, попередження й адміністративний арешт спрямовані безпосередньо на особу правопорушника. До майнового належать штраф, виправні роботи, вилучення і конфіскація предмета. Особисто-майновим стягненням є позбавлення спеціального права. Це стягнення в тому або іншому обсязі впливає на особистість через його майнові інтереси. Стягнення також можуть бути разовими, одномоментними (конфіскація, попередження, штраф) і тривалими, розтягнутими в часі (арешт, позбавлення прав, виправні роботи). Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених Кодексом "Про адміністративні правопорушення” та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.
Список використованої літератури:
1. .Адміністративне право України: Підручник /За ред. Ю.П.Батюка. – Х.: Право, 2008. – 528 с. 2. Закон "Про надзвичайний стан": від 26 червня 1992 p. //ВВР України. – 1992. - №28. 3. Закон "Про правовий статус іноземців" //ВВР України. – 1994. - №48. 4. Коваль Л.В. Адміністративне право. Курс лекцій. - К.: Вентурі, 1998. 5. .Кодекс України про адміністративне правопорушення. – К.: ПаливодаА.В.,2008. – 220 с. 6. Конституція України. Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996. – Х.: Фоліо, 2005. – 48 с. 7. Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. -М.: "Юридическая литература", 1985. 8. Севрюгин В.Е. Проблемы административного права. - Тюмень: ТГУ, 1994. 9. Советское административное право. Учебник /под ред. Р.С.Павловского - К.: Издат-во «Вища школа», 1986. 10. Юридический справочник. - М.: Юрид. лит., 1990. 11. Юридический энциклопедический словарь. - 2-е изд., доп. - М.: Сов. энциклопедия, 1987.
|