Вступ
Люди в своїй діяльності здебільшого діють відповідно до норм закону. Поведінку, яка відповідає нормам закону, називають правомірною, тобто людина виконує все, що зобов’язана робити, і не робить того, що заборонено законом. На жаль, є й інші випадки [12,30]. Різновидність соціальних відхилень, яка зв’язана з відступленням від цілей, принципів права, може бути об’єднана поняттям протиправної поведінки.
Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки. Під протиправною поведінкою розуміють поведінку людини, направлену проти інтересів суспільства в цілому, окремих його груп, конкретних людей, контролюючих його свідомістю і волею.
Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення.
Кожне правопорушення – конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний або колективний суб’єкт у певний час, у певному місці. Правопорушення - посягання не на закон, а на ті умови, які породили цей закон, на ті класові інтереси, які знайшли в ньому своє вираження, на ті суспільні відносини, які закріплюються і охороняються ним (правопорядок). Протиправність - юридичне вираження шкідливості правопорушень для інтересів пануючого класу чи всього народу [6,24]. Правопорушення - це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність [1,26]. Вихідними і визначальними для розуміння суттєвого в правопорушенні являються представлення про те, що воно характеризується суспільною шкідливістю і протиправністю. Суспільна шкідливість, небезпечність – основна об’єктивна ознака, визначальна риса правопорушення і його основоположна об’єктивна основа, відмежовуюча правомірне від протиправного. Суспільна шкідливість проявляється в тому, що правопорушення завжди пов’язане з посяганнями на пріоритети і цінності людського суспільства, зачіпає особисті і суспільні інтереси. Акт правопорушення завжди є виклик суспільству, знехтування тим, що суттєве, цінне для нього. Суспільна шкідливість чи небезпечність правопорушення полягає в тому, що воно посягає на важливі цінності суспільства, на умови його існування. Правопорушення суспільно шкідливі своєю типовістю, розповсюдженням, це не одиничний акт, а масове в своєму прояві діяння. Правопорушення суспільно шкідливі і тим, що вони дезорганізують нормальний ритм життєдіяльності суспільства, спрямовані проти пануючих суспільних відносин, вносять в них елементи соціальної напруженості і конфліктності [11,170]. Отже, з сказаного випливає, що діяння, які за своїми якостями не здатні спричинити шкоду суспільним відносинам, цінностям суспільства і окремій особистості, її правам і інтересам, не створюють загрози правопорядку в цілому чи не підривають правовий режим в тій чи іншій сфері суспільного життя, не можуть і об’єктивно не повинні визнаватися правопорушеннями. Усі правопорушення є суспільно небезпечними або шкідливими, оскільки вони спрямовані проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи чиїсь природні чи юридично закріплені права правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Шкода буває різною: матеріальною, моральною, а іноді і дуже небезпечною, коли здійснюється посягання на життя чи здоров’я людини, на державну безпеку тощо. Проступки-делікти (лат. delictum – проступок) – правопорушення, які завдають шкоду особі, суспільству, державі, і являються основою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності [1,28]. Адміністративними правопорушеннями (проступками) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність [4,27]. Адміністративне правопорушення має притаманні тільки йому юридичні ознаки. До них необхідно віднести: протиправність, винність і відповідальність (адміністративне стягнення) [11,172]. Важливою ознакою адміністративного правопорушення є наявність суспільної небезпеки. За своєю природою таке діяння є антигромадським і завдає шкоди інтересам громадян, суспільства, держави. Адміністративне правопорушення завжди є протиправним, тобто ця дія чи бездіяльність чітко заборонена відповідною нормою адміністративного законодавства, оскільки може завдати шкоди інтересам особи, матеріальним речам, а також загрожує небезпекою [13,23]. Правові норми, за порушення яких настає адміністративна відповідальність, урегульовані не тільки нормами адміністративного права, а й іншими галузями права, а саме: цивільного, трудового, земельного тощо (порушення правил охорони праці – трудове право; агрохімічних норм – земельне право).
Мета роботи: визначити завдання та структуру кодексу України про адміністративне правопорушення та дослідити умови попередження адміністративних правопорушень.
Визначена мета становить перед нами такі завдання: 1.Проаналізувати науково-правову літературу. 2.Визначити поняття «адміністративне правопорушення». 3.Розглянути завдання та структуру кодексу України про адміністративне правопорушення. 4.Дослідити умови попередження адміністративних правопорушень.
1.Завдання та структура Кодексу України про адміністративні правопорушення
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством [7]. 1.Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) - законодавчий акт, у якому систематизовано норми, що регулюють правовідносини, пов'язані із адміністративною відповідальністю. Як складова частина національного законодавства України, КпАП ґрунтується на нормах Конституції України, що обумовлено закріпленим у ст. 8 Основного Закону принципом верховенства права, згідно з яким Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй [8]. 2.Визначення охорони прав і свобод громадян першим завданням КпАП здійснено у розвиток ст. 3 Конституції України [9], згідно з якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Це завдання конкретизоване у низці статей КпАП: так, ст. 248 закріплює засади рівності громадян під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, ст. 249 передбачає відкритий розгляд справ про адміністративні порушення, ст. 268 визначає права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності тощо. КпАП містить близько ста складів адміністративних проступків, які посягають на права і свободи громадян. Аналіз різних видів адміністративних проступків, що посягають на права і свободи громадян, свідчить, що вони не є єдиною, самостійною системою. Норми, які закріплюють склади таких проступків, містяться в різних главах Особливої частини розділу II КпАП і окремо як такі не визначені. Об'єктивна сторона одного складу може виражатися в різних за своїм характером діяннях. Один проступок може посягати на різні види прав і свобод громадян, а також на державні та колективні інтереси. 3. Охорона всіх форм власності також розглядається як одне із основних завдань законодавства про адміністративні правопорушення, що узгоджується із нормами Конституції України, згідно з якими держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, а всі суб'єкти права власності рівні перед законом (ч. 4 ст. 13)[7]. Відповідно до ст.ст.316, 317 Цивільного кодексу України (ВВР України. - 2003. - №№ 40-44. - ст. 356), правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб [8]. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Склади адміністративних правопорушень, що посягають на власність, містяться у главі 6 КпАП. 4.Із завданнями охорони власності тісно пов'язані завдання захисту прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій від адміністративних правопорушень. Це завдання покликані реалізовувати багато норм КпАП, які передбачають адміністративну відповідальність за порушення правил охорони електричних мереж, правил, спрямованих на захист населення й території країни від небезпечних шкідників і хвороб сільськогосподарських рослин і тварин, правил дорожнього руху, правил у галузі зв'язку, захисту інформації тощо. Охороні економічних інтересів власників підприємств, установ, організацій покликані сприяти норми, що встановлюють адміністративну відповідальність за порушення порядку заняття господарською діяльністю, за недобросовісну конкуренцію, за зловживання монопольним становищем на ринку, за дискримінацію підприємців органами влади і управління тощо. 5.Важливими завданнями КпАП є охорона правопорядку та зміцнення законності. Правопорядок є певною системою суспільних відносин, які грунтуються на основі права й законності, реальним забезпеченням і реалізацією суб'єктивних прав, дотримання юридичних обов'язків усіма громадянами, посадовими особами, органами і організаціями. Правовий порядок відбиває корінне питання політики - питання державної влади як свідчення її реальності і здійснення, досягнення поставлених цілей. Під законністю в юридичній літературі розуміють неухильне виконання законів та інших нормативно-правових актів органами держави, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями. Це означає, що законність є обов'язковою для всіх елементів держави (органів законодавчої, виконавчої і судової влади, інших державних та недержавних утворень, громадян. Законність є умовою, яка забезпечує можливість безперешкодної реалізації прав громадян, громадських об'єднань на самовираження та вільний розвиток. Загальна частина кодексу про адміністративні правопорушення розкриває поняття про адміністративне правопорушення; правове становище суб'єктів адміністративного права, адміністративне стягнення, загальні правила адміністративного накладання. Особлива частина адміністративного права містить норми, що регулюють управління промисловістю, агропромисловим комплексом, соціально-культурною сферою (освітою, наукою та ін.), адміністративно-політичною діяльністю (управління внутрішніми справами, управління юстицією), а також міжгалузеве державне управління у сферах статистики, стандартизації, ціноутворення і т. ін. Норми загальної частини застосовуються до всіх інститутів особливої частини. Традиційно вважалося, що особлива частина Кодексу про адміністративні проступки охоплює склади проступків, які не є суспільне небезпечними. Кримінальне законодавство передбачає в особливій частині Кримінального кодексу норми щодо злочинів, однією з основних ознак яких є суспільна небезпечність діяння. Але розмежування адміністративних проступків і кримінальних правопорушень (злочинів) лише за ознакою суспільної небезпеки та засобами регулювання (адміністративне або кримінальне право) є недостатнім. Вимоги щодо однорідності суспільних відносин, які визначають предмет регулювання адміністративного права, в інституті адміністративної відповідальності не витримані.
2.Адміністративно-попереджувальні заходи адміністративних правопорушеннь.
Адміністративно-попереджувальні заходи мають строго цільовий профілактичної характер і спрямовані на запобігання створення протиправних і інших, що представляють суспільну небезпеку, ситуацій. Підставою для застосування адміністративно-попереджувальних мір є не правопорушення, а настання особливих установлених законодавством умов. Особливості адміністративно-попереджувальних заходів [12,36]: - Адміністративно-попереджувальні заходи є засобом охорони суспільного порядку і безпеки. -Адміністративно-попереджувальні заходи застосовуються з метою попередити можливість здійснення правопорушення, вони не зв'язані із здійсненням адміністративного правопорушення, тобто правопорушення ще не зроблене, а примусові механізми у ставленні фізичних і юридичних осіб уже функціонують (застосовуються); - Адміністративно-попереджувальні заходи передують застосуванню інших мір: – примусовий характер даних заходів складається в реалізації владних і однобічних дій, що не узгоджуються із протилежною стороною. Проте, остання зобов'язана виконати запропоноване їм з боку уповноважених органів (посадових осіб), виконати необхідні в даній ситуації дії або утриматися від їхнього здійснення; – адміністративно-попереджувальні заходи закріплені в законодавчому й іншому нормативному актах, що передбачають обов'язкові дії або відомі заборони, що встановлюють, і обмеження погрозою застосування адміністративних санкцій за їхнє невиконання. Здійснюють такі дії і встановлюють заборони в рамках наданих їм повноважень міліція, державні інспекції, інші наглядові органи. До адміністративно-попереджувальних заходи відносять [14,45]: 1. адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі; 2. введення карантину; 3. перевірка документів і адміністративний огляд (при забезпеченні паспортного режиму, у водіїв автотранспортних засобів, у погран-зоні й ін.); 4. знищення недоброякісних продуктів харчування; 5. обмеження права водокористування; 6. огляд речей, багажу, особистий огляд (митний огляд, а також пасажирів і багажу в аеропортах, огляд предметів що проносяться на підприємствах харчової, легкої, радіоелектронної промисловості і т. д). Огляд здійснюється органами воєнізованої, позавідомчої охорони, митними органами, органами.; 7. заборона (обмеження) дорожнього руху як один із засобів забезпечення суспільної безпеки ; 8. тимчасове відсторонення від роботи громадян, що є носіями збудників інфекційних хвороб і здатних бути джерелами їхнього поширення в зв'язку з особливостями виконуваної роботи; 9. зупинку транспортних засобів працівниками ДАІ і перевірку ними документів у водіїв на право користування і керування транспортними засобами, а також документів на перевезені вантажів; перевірку знань водіями правил дорожнього руху; 10. госпіталізацію інфекційних хворих. Уповноважені посадові особи можуть приймати рішення про обов'язкову госпіталізацію інфекційних хворих і громадян з підозрою на інфекційне захворювання, що представляють небезпеку для навколишніх; 11. ухвалення рішення про проведення профілактичних щеплень населенню або окремим групам громадян за епідеміологічними показниками, а також рішення про проведення лабораторного обстеження і медичного спостереження за громадянами, що контактували із хворими інфекційними захворюваннями; 12. проведення огляду керуючих транспортними засобами водіїв на стан сп'яніння; 13. виселення мешканців по санкції прокурора з будинків, що погрожують обвалом; 14. вилучення співробітниками міліції вогнепальної зброї в осіб, що зловживають спиртними напоями або психічно хворих, з наступним винесенням ухвали адміністративною комісією про їх вилучення [5,35]. Адміністративно-попереджувальні заходи виступають у виді адміністративних обмежень (наприклад, уведення карантину при епідеміях і епізоотіях і т.д.) чи у виді визначених адміністративних дій у відношенні тієї чи іншої категорії організацій і осіб (наприклад огляд). Характерні риси особистого огляду й огляд речей. Він проводиться уповноваженим на те посадовою особою (ОВД, митниці, і т.д.) як правило в присутності двох понятих однієї і тієї ж статі з особою, що підлягає огляду. Зупинимося більш докладно за таким запобіжним заходом як нагляд за особами, що звільнилися з місць позбавлення волі. Ця міра покладена на Органи Внутрішніх Справ (ОВС), міліцію, що регламентується Законом України „Про міліцію” від 20.12.1990 р. (ст. 11 зазначає права міліції)[3]. Контроль здійснюється з метою спостереження за поводженням осіб раніше засуджених і здійснення на них необхідного виховного впливу з метою попередження здійснення ними нових правопорушень . Порядок здійснення адміністративного нагляду встановлений Законом України від 01.12.94 p. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі». У цьому Законі приводиться перелік осіб, до яких може бути застосований адміністративний нагляд [8]. Адміністративний нагляд може застосуються у відношенні наступних осіб: – особливо небезпечні рецидивісти; – засуджених за тяжкі злочини; – засуджених два і більш рази ,або умовно достроково звільнених і знову скоївших злочин, якщо їхня поведінка свідчить про завзяте небажання встати на шлях виправлення; – якщо після звільнення особа систематично порушує суспільний порядок. Терміни адміністративного нагляду можуть бути встановлені на термін від шести місяців до одного року, а за певних умов може бути продовжений ОВД із повідомлення прокурора на термін шість місяців щораз [8]. Адміністративний нагляд пов'язаний з обмеженням адміністративного статусу піднаглядних осіб і покладання на них визначених обов'язків [1,28]. - піднаглядні особи зобов'язані прибути в органи внутрішніх справ у зазначений термін і час; - повідомляти про зміни місця проживання, роботи і т.д. Особливі обмеження: - заборона відходу з будинку у визначений час; - заборона перебування у визначених місцях; - заборона виїзду по особистих справах за межі міста; - обов'язок прибути в органи внутрішніх справ. Постанова про встановлення адміністративного нагляду вручається піднаглядній особі під розпис [13,29]. Підстави припинення адміністративного нагляду. - по закінченні терміну; - достроково; - у випадку погашення чи зняття судимості. Про припинення адміністративного нагляду виноситься спеціальна постанова. Отже, міри адміністративного попередження є різновидом адміністративно-примусових засобів впливу. Їхньою головною особливістю є чітко виражений профілактичний характер, що дозволяє використовувати ці міри для попередження правопорушень, забезпечення суспільної безпеки в специфічних умовах, коли інтересам суспільства створюється загроза, у той же час, заходи адміністративного попередження застосовуються при відсутності правопорушень, в особливих чи надзвичайних обставинах. Реальних правопорушень при цьому нема, але вони можуть з'явитися, якщо не будуть застосовані міри адміністративного попередження, що дозволяє їм бути найважливішим засобом профілактики адміністративних і інших правопорушень.
3.Запобіжні заходи
Запобіжні заходи використовуються як засіб примусового припинення правопорушень і запобігання їхніх шкідливих наслідків. Ці заходи спрямовані на примусове припинення протиправного поводження, недопущення, усунення шкідливих його наслідків, на створення умов для можливого залучення винних осіб до адміністративної відповідальності. Головна їх ціль складається в припиненні протиправного поводження, усуненні протиправної ситуації, примусі правопорушника поводитися правомірно, у рамках, установлених правил. На відміну від адміністративно-попереджувальних засобів запобіжного заходу застосовуються в зв'язку зі зробленими правопорушеннями і до суб'єктів, їх що скоїли. Цю точку зору розділяє Севрюгин В.Е. який стверджує, що "запобіжні заходи застосовуються тільки при наявності правопорушень, і як усі примусові засоби є передбачена законом реакція на неправомірні дії. В одних випадках припиняється конкретна дія, - неправомірна лінія поводження, образ дій. В інших випадках підставою для застосування запобіжного заходу служить конкретний адміністративний вчинок (наприклад, дрібне хуліганство). Окремі автори вважають, що запобіжні заходи можуть застосовуватися як при наявності, так і при відсутності правопорушень. В усіх випадках вони є засобом охорони суспільних відносин від наявних чи можливих на них зазіхань. Основне призначення припинювальних засобів у системі правоохоронних засобів складається в примусовому припиненні протиправних дій. Превенция їхніми припинювальними засобами зближає останні з адміністративно-попереджувальними засобами. Л.Л. Попов і А.П. Шергин резонно зауважують: "Зрозуміло, запобіжними заходами ... суспільні відносини охороняються від правопорушень, більш того, здійснення цієї задачі є основним призначенням деяких з них затримка порушників і т.п. Однак окремі запобіжні заходи можуть застосовуватися при відсутності винного протиправного діяння. Такі примусові дії, що припиняють суспільно-небезпечну діяльність душевнохворих і малолітніх. Але на відміну від останніх, підставою застосування запобіжних заходів є не можлива, а безпосередня небезпека, що загрожує охоронюваним адміністративним правом відносинам." Запобіжні заходи можуть застосовуватися як самостійно (закриття в зв'язку з антисанітарним станом підприємства громадського харчування), так і в сукупності з адміністративними стягненнями, при цьому вони забезпечують можливість стягнення і як правило їм передують (затримку порушника суспільного порядку з наступним накладенням на нього адміністративного штрафу). Виходячи з вище викладеного можна виділити наступні особливості запобіжних заходів: – застосовуються для негайного припинення порушення закону; – носить вольовий і досить твердий характер; – носить як правило коротке тимчасовий характер; – застосовуються різними виконавчими органами. Запобіжні заходи різноманітні. Це на думку Севрюгина В.Е., обумовлене тим, що "у різних умовах, у відношенні різних суб'єктів різні державні органи повинні застосовувати найбільше ефективні засоби для припинення антигромадських дій. Велика розмаїтість запобіжних заходів свідчить про те, що основна увага в нашій країні приділяється профілактиці правопорушень, своєчасному запобіганню подальших протиправних дій. Запобіжного заходу використовуються не тільки для захисту інтересів суспільства, але і для захисту інтересів, здоров'я, життя самого правопорушника (наприклад, керування транспортним засобом у нетверезому стані і т.п.)." Аналіз діючого законодавства дає підставу віднести до запобіжних заходів наступні [8]. 1. Вимога припинення окремих дій. Органи міліції вправі жадати від громадян і посадових осіб припинення дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції (п. 1 ст. 11 Закону України «Про міліцію»)[3]. 2. Адміністративна затримка. Це примусове короткочасне обмеження волі дій і переміщення громадян, що зробили адміністративну провину. Дана міра застосовується з метою: – припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпані інші заходи впливу; встановлення особистості; складання протоколу про адміністративне правопорушення, якщо це обов'язково, але неможливо виконати на місці здійснення правопорушення; – забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ і виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення; особистого огляду. – огляду речей і вилучення речей і документів (ч. 1 ст. 260 КпАП України) Адміністративна затримка особи, що скоїла адміністративне правопорушення, може продовжуватися не більш трьох годин, за винятком випадків, коли законодавчими актами встановлені інші терміни. Умови, порядок і термін адміністративної затримки регулюються КпАП України (ст. ст. 260-263, 267) і Законом України «Про міліцію» (п. 5 ст. 11)[3]. 3. Вилучення речей і документів. Вилучення проводиться в адміністративному порядку в осіб, що порушують норми адміністративного чи законодавства, у деяких випадках, інші правові норми. Відповідно до діючого законодавства вилученню підлягають речі і документи, що є чи знаряддям безпосереднім об'єктом правопорушення. Порядок і умови даного вилучення регулюються КпАП України (ст. 265)[7]. 4. Особистий огляд і огляд речей. Працівникам міліції надане право проводити огляд ручної поклажі, багажу і пасажирів цивільних повітряних, морських і річкових судів згідно діючого законодавства (п. 14 ст. 11 Закону). Подібний огляд можуть проводити також працівники цивільної авіації, митних органів, прикордонних військ (Митний кодекс України і Закон України «Про Державний кордон України»).Варто помітити необхідність відмінності огляду як міри адміністративного попередження від огляду, спрямованого на рішення питання про залучення до адміністративної чи кримінальної відповідальності і на забезпечення виробництва в справах про адміністративні правопорушення. 5. Примусовий привід для медичного обстеження. Органи міліції зобов'язані у встановленому порядку виявляти осіб, що складають групу ризику по СНІДу, і повідомляти про їх установам охорони здоров'я, здійснювати по представленнях цих установ привід даних осіб, а також інфікованих вірусом імунодефіциту, хворих венеричними захворюваннями і хронічним алкоголізмом для обов'язкового обстеження і лікування (п. 21 ст. 11 Закону України «Про міліцію», ст. 14 Закону України «Про попередження захворювання СНІДом і соціальний захист населення»)[8]. 6. Заходу фізичного впливу, застосування спеціальних засобів і вогнепальної зброї. Дані заходи має право застосовувати міліція, а також працівники інших органів внутрішніх справ, наділені повноваженнями виконання задач міліції по охороні суспільного порядку, суспільної безпеки і боротьби зі злочинністю (ст. 9 Закону України «Про міліцію»)[3]. Застосуванню даних заходів повинне передувати попередженням, якщо дозволяють обставини. Забороняється застосовувати їх до жінок з явними ознаками вагітності, особам літнього віку чи з явними ознаками інвалідності і до малолітніх дітей, крім випадків групового нападу, що загрожує життю і здоров'ю людей, працівників міліції, а також збройного нападу чи збройного опору. Якщо уникнути застосування сили неможливо, вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов'язків, і зводити до мінімуму можливість заподіяння шкоди здоров'ю правопорушників і інших громадян. Умови і рамки застосування засобів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, а також перелік спеціальних коштів приведений у розділі 3 Закону України «Про міліцію»[3]. 7. Привід і офіційне застереження. Названий вид припинення адміністративних провин здійснюється органами міліції. У наш час привід використовується для доставки у відповідні державні чи органи установи відповідно до діючого законодавства і із санкції прокурора громадян, що ухиляються від призову на військову службу, хворих на СНІД і інших (п. 22 ст. 10 Закону України «Про міліцію»), ст. 14 Закону України «Про попередження захворювання СНІДом і соціальний захист населення»)[8]. Офіційне застереження варто розглядати як міру адміністративного попередження, але в тих випадках, коли офіційне застереження застосовується після приводу, його можна віднести до запобіжних заходів, наприклад: привід осіб для попередження про залучення до адміністративної відповідальності; привід осіб, для яких судами встановлене покарання, не зв'язане з позбавленням волі. 8. Тимчасове відсторонення від керування транспортними засобами, заборона експлуатації механізмів і виконання робіт. Працівники міліції мають право затримувати і відстороняти від управління транспортними засобами осіб, що знаходяться в стані сп'яніння, що не мають документів на право керування чи користування транспортними засобами, забороняти їхню експлуатацію, затримувати і доставляти транспортні засоби для тимчасового збереження і т.д. (абзац 2 і 3 п. 21 ст. 11 Закону України «Про міліцію»)[3]. У деяких випадках відповідними органами застосовується такий запобіжний захід, як відсторонення від виконання робіт. Так, органам державного санітарного нагляду надане право тимчасово відстороняти від роботи осіб, що є бацилоносіями і можуть бути причиною поширення інфекційних захворювань. Застосовується дана міра й в інших випадках. 9. Припинення робіт і заборона експлуатації механізмів. Ця міра застосовується у випадках порушення загальнообов'язкових правил, невиконання вказівок і вимог відповідних посадових осіб, що здійснюють контроль за роботою окремих механізмів і об'єктів по ліквідації недоліків у роботі, правил експлуатації механізмів. Дана міра широко застосовується в промисловості, енергетику, будівництві, як правило, державними інспекціями. Приведений перелік запобіжних заходів не є вичерпним, оскільки вони досить численні і різноманітні (наприклад, затримка майна і документів згідно положень Митного кодексу України і т.п.). Однак розглянуті вище запобіжні заходи застосовуються в основному правоохоронними і контролюючими органами, а інші державні органи застосовують їхній не так часто. Крім того, варто пам'ятати, що запобіжного заходу тісно зв'язані з мірами попередження, яким останні часто передують, і адміністративними стягненнями, для яких самі. є попередніми, оскільки забезпечують умови для їхнього застосування. Органи державного управління у всій своїй діяльності повинні строго дотримувати принципу законності. Згідно ст. 7 КпАП України ніхто не може бути піддадуть заходам впливу в зв'язку з адміністративними правопорушеннями інакше, як на підставах і в порядку, установлених законодавством [7]. Дотримання вимог законодавства при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом адміністративного і судового оскарження, іншими встановленими законодавством способами.
Висновок
Проаналізувавши адміністративні правопорушення як вид поводження людей, можна дійти висновку, що головне в цьому поводженні - те, що воно суперечить існуючим суспільним відносинам, заподіює чи здатне заподіювати шкоду правам і інтересам громадян, колективів і суспільства в цілому, перешкоджає поступальному розвитку суспільства. Правопорушення розрізняють за своєю спрямованістю, за імовірністю настання шкідливих наслідків і їхньої ваги, за характером їхніх мотивів, що викликали, за цілями правопорушень та ін. Незважаючи на всі ці розходження, правопорушення складають одну групу явищ у соціальному і правовому відношеннях, тому що мають єдину сутність і подібні юридичні ознаки. На відміну від правомірних дій, що можуть бути прямо передбачені нормами права, а можуть і випливати в загальній формі з "духу закону", протиправні дії повинні бути чітко сформульовані діючими правовими нормами. З цього погляду правопорушення можна говорити лише в рамках і з поліції закону, що визначає поняття й ознаки цивільного, адміністративного чи іншого правопорушення, а нерідко і точний перелік протиправних діянь, що встановлює. Такого роду "формалізм” протиправності забезпечує ясність і єдність вимог, пропонованих до всіх громадян і організацій. Загальне поняття складу адміністративної провини має дуже важливе теоретичне і практичне значення в юрисдикційній діяльності органів внутрішніх справ. Воно є необхідною щаблем в процесі пізнання конкретних складів адміністративних провин, теоретичною основою для розкриття їхнього змісту і правильного застосування на практиці законодавства про адміністративні правопорушення. В державному управлінні важливе місце посідає правове регулювання відносин адміністративної відповідальності. Сучасний стан цього адміністративно-правового інституту, не дивлячись на часті зміни норм Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП), не відповідає належною мірою об'єктивним потребам розвитку демократичного суспільства. Виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством досягається завдяки систематичній і цілеспрямованій діяльності державних органів та суспільних організацій щодо формування у людини правової свідомості та свідомого ставлення до додержання законів та інших нормативно-правових актів, поширення правових знань, формування правових переконань та правової культури, прищеплення навичок правомірної поведінки населенню.
Список використованої літератури:
1. Адміністративне право України: Підручник /За ред. Ю.П.Батюка. – Х.: Право, 2008. – 528 с. 2. Забарный Г.Г. Административное право Украины. - К.: 2001. 3. Законом України „Про міліцію”. - К.: ПаливодаА.В., 2008. – 140с. 4. Ківалов С.В., Біла Л.P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. – Одеса, 2002. 5. Клименко Г.Б. Адміністративне право. – Х., 2000. 6. Коваль Л.В. Административное право. – К., 1998. 7. Кодекс України про адміністративне правопорушення. – К.: ПаливодаА.В., 2008. – 220 с. 8. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Науково-практичний коментар /Р.А.Калюжний, А.Т.Комзюк, О.О.Погрібний та ін. – К.: Правова єдність, 2008. – 655 с. 9. Конституція України. Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996. – Х.: Фоліо, 2005. – 48 с. 10. Кримінальний Кодекс України. - К.: Паливода А.В., 2008. – 140 с. 11. Копєйчиков В.В. Правознавство. - К.: Юринком Інтер, 1999. 12. Кудрявцев В.Н. Закон, поступок, ответственность. –К., 1998. 13. Малеин Н. С. "Правонарушения: понятие, причины, ответственность. - М., 1985. 14. Мироненко Н.М., Штефан С.М., Виноградова О.І. Законодавство України про адміністративні правопорушення та адміністративне судочинство: Посібник. – К.: Прецедент, 2007. – 158 с. 15. Статут Патрульно–постової служби міліції України затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ від 28.07.1994 р. – К.: Кондор, 1995. -
|